Рекокса
На сайте нет в наличии товаров с торговым названием «Рекокса»
Редакторская группа
Дата создания: 27.04.2021
Дата обновления: 24.09.2023
Рецензент
Состав и форма выпуска
Состав:
- действующее вещество: мелоксикам;
- 1 ампула (1,5 мл) содержит мелоксикама 15 мг;
вспомогательные вещества:
- меглюмин, натрия хлорид, полоксамер 188, глицин, натрия гидроксид, гликофурол, вода для инъекций.
Форма выпуска:
№ 5, № 10: по 1,5 мл в ампуле, по 5 или 10 ампул в картонной коробке.
Показания
Исходное и кратковременное симптоматическое лечение:
- ревматоидного артрита;
- боли при остеоартрите (артроз, дегенеративные заболевания суставов);
- анкилозирующего спондилита.
Противопоказания
Чувствительность к мелоксикама или другим составляющим лекарственного средства. Есть возможность перекрестной аллергии на ацетилсалициловую кислоту и другие НПВП.
Препарат не следует назначать пациентам, у которых возникали симптомы астмы, носовые полипы, ангионевротический отек или крапивница после приема ацетилсалициловой кислоты или других НПВП.
Препарат не следует назначать пациентам, принимающим антикоагулянты, из-за возможного возникновения внутримышечной гематомы.
Активная форма или недавнее появление язвы в желудочно-кишечном тракте / перфорации (в том числе связанные с предшествующей терапией НПВП).
Воспалительное заболевание кишечника в активной форме (болезнь Крона или язвенные колиты).
Тяжелая печеночная недостаточность.
Тяжелая почечная недостаточность, не подвергается диализу.
Открытая желудочно-кишечное кровотечение, недавнее цереброваскулярная кровотечение или установлены системные нарушения свертываемости крови.
Тяжелая неконтролируемая сердечная недостаточность.
Мелоксикам противопоказан для лечения боли в течение послеоперационного периода при коронарном шунтировании.
Дозировка
Рекомендуемая доза для взрослых составляет 7,5 мг или 15 мг в сутки, в зависимости от интенсивности боли и тяжести воспаления.
Общая суточная доза мелоксикама независимо от лекарственной формы не должна превышать 15 мг.
Поскольку с увеличением дозы и продолжительности лечения повышается риск побочных реакций, необходимо применять минимальную эффективную дозу и короткую продолжительность лечения.Применение парентеральной формы следует обычно ограничивать одной разовой дозой при инициировании лечения. В обоснованных случаях максимальная продолжительность лечения может составлять 2-3 дня (например, если пероральный путь введения мелоксикама неприменим). Для продолжения лечения следует применять пероральные формы препарата.
Особые группы пациентов
Пациенты пожилого возраста и пациенты с повышенным риском побочных явлений:
Рекомендуемая суточная доза для пациентов пожилого возраста составляет 7,5 мг (половина ампулы).
У пациентов с повышенным риском развития побочных явлений лечение следует начинать с дозы 7,5 мг в сутки (см. «Особенности применения»).
Пациенты с нарушением функции почек:
У пациентов с тяжелой почечной недостаточностью, находящихся на гемодиализе, суточная доза не должна превышать 7,5 мг (половину ампулы).
У пациентов с легкой или умеренной степенью почечной недостаточности (пациентов с клиренсом креатинина выше, чем 25 мл / мин) снижение дозы не требуется.
Пациенты с нарушением функции печени:
У пациентов с легкой или умеренной степенью печеночной недостаточности снижение дозы не требуется.
Способ введения
Препарат следует применять путем медленной глубокой внутримышечной инъекции. Раствор мелоксикама нельзя вводить внутривенно. При возникновении сильной боли во время инъекции введение следует немедленно прекратить.
У пациентов с эндопротезом тазобедренного сустава для инъекций следует использовать ягодицу противоположной стороны.
Из-за возможной несовместимости мелоксикама раствор для инъекций нельзя смешивать с другими лекарственными средствами в одном шприце.
Побочные действия
В таблице приведены побочные реакции, которые наблюдались на фоне приема мелоксикама, разделены на группы в соответствии с терминологией MedDRA и частоте: очень часто (≥ 1/10); часто (³ 1/100 — <1/10); нечасто (³ 1/1000 — <1/100); редко (³ 1/10000 — <1/1000); очень редко (<1/10 000), частота неизвестна (не может быть оценена по имеющимся данным):
| Система-орган-класс MedDRA | Частота | ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ |
| Со стороны крови и лимфатической системы | часто | Анемия |
| нечасто | Отклонения со стороны содержания форменных элементов крови (включая изменение количества лейкоцитов); лейкопения; тромбоцитопения;цитопения * | |
| Со стороны иммунной системы | редко | Анафилактические / анафилактоидные реакции и другие аллергические реакции немедленного типа |
| Со стороны психики | редко | Нарушения настроения; бессонница и кошмарные сновидения; дезориентация |
| Со стороны нервной системы | часто | Головокружение; головная боль |
| нечасто | Вертиго; звон в ушах; сонливость | |
| редко | Спутанность сознания | |
| Со стороны органа зрения | редко | Расстройства зрения, включая нечеткость зрения;конъюнктивит |
| Со стороны сердца | нечасто | Тахикардия; сердечная недостаточность |
| Со стороны сосудов | нечасто | Повышение артериального давления; приливы крови |
| Со стороны респираторной системы, грудной клетки и средостения | редко | Начало острых приступов бронхиальной астмы у некоторых лиц с аллергией на ацетилсалициловую кислоту или другие НПВП |
| Со стороны желудочно-кишечного тракта | часто | Диспепсия; тошнота и рвота; боль в животе; запор;метеоризм; диарея; |
| нечасто | Желудочно-кишечное кровотечение (мелена, гематемезис); пептические язвы; эзофагит; стоматит | |
| редко | Желудочно-кишечные перфорации; гастрит; колит | |
| частота неизвестна | Отрыжка | |
| Гепатобилиарной системы | нечасто | Транзиторные отклонения от нормы со стороны показателей функции печени (например, повышенные уровни трансаминаз или билирубина) |
| редко | Гепатит | |
| Со стороны кожи и подкожной клетчатки | часто | Зуд; высыпания |
| нечасто | Крапивница; приливы или покраснение лица и шеи | |
| редко | Синдром Стивенса-Джонсона и токсический эпидермальный некролиз; ангионевротический отек;буллезный дерматит, мультиформная эритема;фотосенсибилизация | |
| Со стороны почек и мочевого тракта | нечасто | Задержка натрия и воды, гиперкалиемия;отклонения от нормы со стороны лабораторных показателей функции почек (например, повышенные уровни креатинина или мочевины); расстройства мочеиспускания, включая острую задержку мочи |
| редко | Острая функциональная почечная недостаточность у пациентов с факторами риска | |
| Общие нарушения и реакции в месте введения | часто | Отеки, включая отеки нижних конечностей |
* Отдельные случаи цитопении (агранулоцитоза) были зарегистрированы у пациентов, которые применяли мелоксикам и другие потенциально миелотоксические лекарственные средства.
Данные клинических исследований и эпидемиологические данные свидетельствуют о том, что применение некоторых НПВП (особенно в высоких дозах и при длительном лечении) может быть связано с повышенным риском возникновения артериальных тромботических событий (например, инфаркта миокарда или инсульта).
Передозировка
К симптомам передозировки относятся вялость, сонливость, тошнота, рвота и боль в эпигастральной области. Эти симптомы обычно устраняются с помощью поддерживающей терапии. Возможна желудочно-кишечное кровотечение. Серьезная интоксикация может вызвать артериальную гипертензию, острую почечную недостаточность, печеночную дисфункцию, угнетение дыхательной функции, кому, судороги, сердечно-сосудистую недостаточность. Также сообщалось об анафилактических реакциях, развившихся на фоне применения НПВП.
В случаях передозировки показано симптоматическое и поддерживающее лечение, поскольку известный антидот к препарату отсутствует. В ходе одного клинического исследования было продемонстрировано ускоренное выведение мелоксикама при применении пациентом 4 г холестирамина перорально 3 раза в сутки.
ПРИМЕНЕНИЕ В ПЕРИОД БЕРЕМЕННОСТИ ИЛИ КОРМЛЕНИЯ ГРУДЬЮ
Мелоксикам противопоказан во время беременности.
Ингибирование синтеза простагландинов может негативно влиять на беременность и / или развитие эмбриона и плода. Данные эпидемиологических исследований позволяют предположить увеличение риска выкидыша и развития пороков сердца и грыжи брюшной стенки после приема ингибиторов синтеза простагландинов в ранний период беременности. Абсолютный риск развития пороков сердца увеличился с менее чем 1% до около 1,5%. Считается, что этот риск увеличивается с увеличением дозы и продолжительности лечения.
В ходе III триместре беременности все ингибиторы синтеза простагландинов могут создавать для плода риск:
- сердечно-легочной токсичности (с преждевременным закрытием артериального протока и легочной гипертензией);
- нарушение работы почек, может развиться в почечную недостаточность с олигогидроамниозом;
- возможные риски в последние сроки беременности для матери и новорожденного:
- возможность продления времени кровотечения, протиагрегацийного эффекта даже при очень низких дозах;
- угнетение сокращений матки, что приводит к задержке или затягивание родов.
Хотя конкретных данных относительно препарата Рекокса нет, то о НПВП известно, что они могут проникать в грудное молоко. Поэтому препарат противопоказан кормящим грудью.
ДЕТИ
Учитывая то, что режим дозирования для детей в возрасте до 15 лет до сих пор не установлен, препарат рекомендуется для лечения только пациентов старше 15 лет.
Особые указания
В случае недостаточного терапевтического эффекта нельзя ни превышать рекомендуемую суточную дозу, ни добавлять к терапии дополнительный НПВП, поскольку это может увеличить токсичность, в то время как терапевтические преимущества этих мер не были доказаны. Следует избегать одновременного применения мелоксикама с другими НПВП, включая селективные ингибиторы ЦОГ-2. Если состояние больного не улучшается в течение нескольких дней, необходимо переоценить клинические преимущества лечения.
До начала лечения с применением мелоксикама следует убедиться в том, что эзофагит, гастриты и / или пептические язвы, которые есть в анамнезе пациента, полностью излечены. Во время лечения мелоксикамом следует в рутинном порядке учитывать возможно наступление рецидива у пациентов со следующими заболеваниями в анамнезе.
Желудочно-кишечные эффекты:
О желудочно-кишечное кровотечение, язву или перфорацию, которые могут быть летальными, сообщалось при применении всех НПВП в любое время в процессе лечения, при наличии или без предшествующих симптомов или серьезных желудочно-кишечных заболеваний в анамнезе. Риск желудочно-кишечного кровотечения, язвы или перфорации выше при увеличении доз НПВП у пациентов с язвой в анамнезе, особенно если она была осложнена кровотечением или перфорацией (см. раздел «Противопоказания»), и у людей пожилого возраста. Эти пациенты должны начать лечение с применением низкой возможной дозы.
Следует взвесить целесообразность комбинированной терапии с предупредительным средством (например, мизопростолом или ингибиторами протонной помпы) для этих пациентов, а также для пациентов, нуждающихся сопутствующего применения аспирина в низкой дозе или других лекарственных средств, которые могут увеличивать риск осложнений со стороны желудочно-кишечного тракта (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).Пациенты с желудочно-кишечными токсическими реакциями в анамнезе, особенно люди пожилого возраста, должны сообщать о любых необычных абдоминальных симптомах (особенно желудочно-кишечное кровотечение), особенно на начальных этапах лечения.
Препарат следует применять с осторожностью пациентам, которые получают сопутствующие лекарственные средства, которые могут увеличить риск возникновения язвы или кровотечения, например, кортикостероиды для перорального применения, антикоагулянты, такие как варфарин, селективные ингибиторы обратного захвата серотонина или антитромбоцитарные средства, такие как аспирин (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»). При возникновении желудочно-кишечного кровотечения или язвы у больных, получающих мелоксикам, лечение следует отменить.
НПВП следует с осторожностью назначать пациентам с желудочно-кишечными заболеваниями (язвенный колит, болезнь Крона) в анамнезе, поскольку их состояние может ухудшиться (см. раздел «Побочные реакции»).
Сердечно-сосудистые и цереброваскулярные эффекты:
Соответствующий контроль и консультации необходимы для пациентов с артериальной гипертензией и / или легкой или умеренной застойной сердечной недостаточностью в анамнезе, поскольку сообщалось о задержке жидкости и отеки в связи с терапией НПВП. Применение некоторых НПВП (особенно в высоких дозах и при длительном лечении) может быть связано с небольшим увеличением риска артериальных тромботических событий (например, инфаркта миокарда или инсульта). До недостаточно данных, чтобы можно было исключить такой риск для мелоксикама.
Пациентов с неконтролируемой артериальной гипертензией, застойной сердечной недостаточностью, подтвержденной ишемической болезнью сердца, атеросклерозом периферических артерий и / или цереброваскулярным атеросклерозом следует лечить препаратом мелоксикам лишь после тщательной оценки целесообразности такой терапии. Подобная оценка должна выполняться до начала долгосрочного лечения пациентов с факторами риска развития сердечно-сосудистого заболевания (например, при наличии артериальной гипертензии, гиперлипидемии, сахарного диабета, при табакокурении).
Функциональная почечная недостаточность:
НПВП ингибируют синтез почечных простагландинов, которые играют важную роль в поддержании почечной перфузии. У пациентов с гиповолемией и пониженным почечным кровотоком применение препаратов класса НПВП может вызвать декомпенсацию почек. Обычно после отмены этих препаратов снижена функция почек полностью восстанавливается к показателям, которые наблюдались к лечению.Риск этого осложнения повышен у пациентов пожилого возраста, у пациентов с дегидратацией, застойной сердечной недостаточностью, циррозом печени, нефротическим синдромом и заболеваниями почек, а также у пациентов, получающих диуретики, ингибиторы АПФ или блокаторы рецепторов ангиотензина-II или перенесших обширные хирургические вмешательства, которые привели к гиповолемии. Также сообщалось о взаимодействии НПВП с натрийуретический эффект диуретиков. Таким пациентам необходим тщательный контроль диуреза и функции почек в начале терапии.
В отдельных случаях препараты класса НПВП могут вызвать интерстициальный нефрит, гломерулонефрит, некроз мозгового вещества почки или нефротический синдром.
Доза мелоксикама у пациентов с терминальной стадией почечной недостаточности, находящихся на гемодиализе, не должна превышать 7,5 мг.
Задержка натрия и воды:
В восприимчивых пациентов могут быть спровоцированы или усилиться задержка натрия и воды с возможностью возникновения отеков, артериальной гипертензии или ухудшение течения артериальной гипертензии, ухудшение течения сердечной недостаточности. В случае артериальной гипертензии или сердечной недостаточности необходим клинический контроль от начала терапии. Может наблюдаться ослабление антигипертензивного эффекта (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).
При применении препаратов класса НПВП может быть индуцированная задержка натрия, калия и воды и взаимодействие с натрийуретический эффект диуретиков, следовательно, возможно ухудшение состояния больных с сердечной недостаточностью или артериальной гипертензией (см. раздел «Противопоказания»).
Гиперкалиемия: гиперкалиемия может способствовать сахарный диабет или одновременный прием лекарственных средств, для которых известен эффект повышения уровня калия в крови (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»). В таких случаях необходимо проводить регулярный контроль уровня калия.
Кожные реакции:
При применении НПВП в очень редких случаях наблюдались серьезные кожные реакции, некоторые из которых были летальными, включая эксфолиативный дерматит, синдром Стивенса-Джонсона и токсический эпидермальный некролиз (см. раздел «Побочные реакции»). Высокий риск появления таких реакций отмечается в начале курса лечения, при этом в большинстве случаев такая реакция появлялась в пределах первого месяца лечения. Следует прекратить применение мелоксикама при первом появлении кожных высыпаний, поражений слизистых оболочек или любой другой признаки гиперчувствительности.
Как и при применении большинства других препаратов класса НПВП, сообщалось об отдельных случаях повышение уровня аминотрансфераз в сыворотке или изменения других показателей функции печени. В большинстве случаев эти отклонения от нормы были легкими и имели временный характер. Если изменение значительную или продолжительную, применение препарата Рекокса может быть прекращено, и показан контроль отклонений от нормы результатов оценки функции печени. Для клинически стабильных больных циррозом печени коррекции дозы не требуется.
Побочные реакции часто тяжелее переносят люди пожилого возраста, слабые и ослабленные пациенты, которые, соответственно, требуют тщательного контроля.
Как и при применении других препаратов класса НПВП, необходимо проявлять повышенную осторожность при лечении пациентов пожилого возраста, у которых повышенная вероятность нарушения функции почек, печени или сердца. Люди пожилого возраста имеют повышенную частоту возникновения побочных реакций в ответ на применение препаратов класса НПВП, особенно желудочно-кишечного кровотечения и перфорации, которые могут быть летальными.
Мелоксикам может маскировать симптомы инфекционных заболеваний, имеющих место на фоне его приема.
Фертильность у женщин:
Применение мелоксикама, как и любого лекарственного средства, о котором известно, что он ингибирует циклооксигеназу / синтез простагландинов, может оказать неблагоприятное воздействие на фертильность у женщин и не рекомендуется женщинам, которые пытаются забеременеть. Женщинам, имеющим проблемы с оплодотворением или проходящим обследование по поводу бесплодия, следует взвесить целесообразность прекращения приема мелоксикама.
СПОСОБНОСТЬ ВЛИЯТЬ НА СКОРОСТЬ РЕАКЦИИ ПРИ УПРАВЛЕНИИ АВТОТРАНСПОРТОМ ИЛИ РАБОТЕ С ДРУГИМИ МЕХАНИЗМАМИ
Специальных исследований о влиянии препарата на способность управлять автомобилем или работать с механизмами нет. Однако пациентам, у которых наблюдаются нарушения функции зрения, сонливость или другие нарушения центральной нервной системы, рекомендуется воздержаться от управления автомобилем или работы с механизмами.
Взаимодействие
Другие НПВП, включая салицилаты:
Одновременный прием нескольких НПВП может повысить риск возникновения желудочно-кишечных язв и кровотечения в связи с синергическим эффектом. Поэтому одновременное применение мелоксикама с другими НПВП не рекомендуется.
Кортикостероиды: Повышенный риск возникновения желудочно-кишечных язв или кровотечения.Пероральные антикоагулянты:
Повышенный риск возникновения кровотечения, опосредованный ингибированием функции тромбоцитов и повреждением слизистой оболочки желудка и двенадцатиперстной кишки. НПВП могут усиливать эффекты антикоагулянтов, таких как варфарин. Одновременное применение НПВП и пероральных антикоагулянтов не рекомендуется. При невозможности избежать такой комбинации необходимо тщательно следить за показателем МНО (международное нормализационное отношение).
Тромболитиков и антитромбоцитарные препараты:
Повышенный риск возникновения кровотечения, опосредованный ингибированием функции тромбоцитов и повреждением слизистой оболочки желудка и двенадцатиперстной кишки.
Селективные ингибиторы обратного захвата серотонина (СИОЗС):
Повышенный риск возникновения желудочно-кишечных кровотечений.
Диуретики, ингибиторы АПФ и антагонисты рецептора ангиотензина II:
НПВП могут снижать эффект диуретиков и других антигипертензивных препаратов. У некоторых пациентов с нарушениями функции почек (например, обезвоженных пациентов или пациентов пожилого возраста со скомпрометированной функцией почек) одновременное применение ингибиторов АПФ или антагонистов рецептора ангиотензина II и препаратов, ингибирующих циклооксигеназу, может привести к дальнейшему ухудшению функции почек, включая возможную острую почечную недостаточность, которая, как правило, является обратимой. Таким образом, такие комбинации следует применять с осторожностью, особенно у людей пожилого возраста. Пациенты должны быть адекватно гидратированные, и в них следует взвесить целесообразность контроля функции почек после начала сопутствующей терапии и периодически в дальнейшем.
Другие антигипертензивные препараты (например, бета-блокаторы):
Что касается последних, может произойти снижение антигипертензивного эффекта бета-блокаторов (за счет ингибирования простагландинов с сосудорасширяющим эффектом).
Циклоспорин: Нефротоксичность циклоспорина может быть повышена препаратами класса НПВП, что обусловлено их эффектами, опосредованными простагландинами почек. При комбинированной терапии следует контролировать функцию почек. Рекомендуется тщательно контролировать функцию почек, особенно у пожилых людей.
Внутриматочные контрацептивы:
Есть сообщения, что НПВП снижают эффективность внутриматочных контрацептивов.
Литий: Сообщалось, что НПВП повышают уровень лития в крови (из-за уменьшения экскреции лития почками), которые могут достигать токсических значений. Одновременный прием лития с препаратами НПВП не рекомендуется. Если эта комбинация окажется необходимым, то нужно тщательно контролировать концентрацию лития в плазме крови в начале применения этой комбинации, при любых изменениях дозы и после прекращения лечения мелоксикамом.
Метотрексат: НПВП могут снижать канальцевую секрецию метотрексата, тем самым повышая концентрации метотрексата в плазме крови. Поэтому пациентам, которые получают высокие дозы метотрекстату (более 15 мг / нед), одновременное применение НПВП не рекомендуется.
Следует учитывать риск взаимодействия между препаратами класса НПВП и метотрексатом и у пациентов, которые применяют низкие дозы метотрексата, особенно у пациентов с нарушенной функцией почек. При необходимости такой комбинированной терапии нужно следить за результатами анализа крови и функцией почек. Следует соблюдать осторожность при применении НПВП и метотрексата в течение 3 дней, в этом случае уровень метотрексата в плазме может повыситься и вызвать повышенную токсичность.
Хотя совместное применение мелоксикама не имело существенного влияния на фармакокинетику метотрексата (15 мг / нед), следует учитывать, что гематологическая токсичность метотрексата при применении препаратов НПВП может повыситься.
Холестирамин: Холестирамин ускоряет выведение мелоксикама, препятствуя энтерогепатической циркуляции, вследствие чего клиренс мелоксикама повышается на 50%, а период полувыведения снижается до 13 ± 3 часов. Это взаимодействие является клинически значимым. Клинически значимых фармакокинетических лекарственных взаимодействий при одновременном применении антацидов, циметидина и дигоксина не выявлено.
Мелоксикам почти полностью разрушается путем печеночного метаболизма, приблизительно две трети которого метаболизируются цитохромом (CYP) Р450 и одна треть — путем пероксидазного окисления.
Возможно фармакокинетическое взаимодействие мелоксикама и других препаратов на этапе метаболизма за счет влияния их на СYР 2С9 и / или СYР ЗА4.
Нельзя исключать взаимодействия препарата с пероральными гипогликемическими средствами.
Фармдействие
Фармакодинамика. Мелоксикам — это нестероидный противовоспалительный лекарственный препарат класса енолиевои кислоты, оказывает противовоспалительное, анальгезирующее и жаропонижающее действие. Мелоксикам проявляет высокую противовоспалительную активность на всех стандартных моделях воспаления. Общий механизм развития указанных эффектов может заключаться в способности мелоксикама ингибировать биосинтез простагландинов, которые являются медиаторами воспаления.
Механизм действия связывается с селективным ингибированием ЦОГ-2 по сравнению с ЦОГ-1. На сегодня очевидно, что терапевтический эффект НПВП связан с ингибированием синтеза ЦОГ-2, тогда как ингибирование ЦОГ-1 приводит к токсическому поражению желудка и почек.
Селективность ингибирования ЦОГ-2 мелоксикамом подтверждена многими исследователями как in vitro , так и ex vivo . Преимущественно ингибирование ЦОГ-2 ex vivo мелоксикамом подтверждается большим ингибированием продукции липополисахаридстимулирующего PGE2 (ЦОГ-2) по сравнению с продукцией тромбоксана в свернувшиеся крови (ЦОГ-1). Эти эффекты дозозависимы. Мелоксикам не влияет на агрегацию тромбоцитов или на длительность кровотечения при применении рекомендованных доз ex vivo, тогда как индометацин, диклофенак, ибупрофен и напроксен значительно ингибируют агрегацию тромбоцитов и удлиняют продолжительность кровотечения.
Клинические исследования установили низкую частоту желудочно-кишечных побочных явлений (перфорации, образование язв и кровотечения) при применении рекомендованных доз мелоксикама по сравнению с применением стандартных доз других НПВП.
Фармакокинетика.
Мелоксикам полностью абсорбируется после инъекции, что и отображает биодоступность (почти 100%).
Распределение. Более 99% мелоксикама связывается с белками плазмы, главным образом с альбумином. Препарат проникает в синовиальную жидкость, где его концентрация в половину меньше, чем в плазме крови. Объем распределения низкий, в среднем 11 л. Индивидуальные отклонения составляют 30-40% после внутримышечного применения.
Метаболизм. Мелоксикам подлежит экстенсивной биотрансформации в печени. Мелоксикам почти полностью метаболизируется до четырех фармакологических инертных метаболитов. Основной метаболит, 5′-карбоксимелоксикам (60% дозы), формируется путем окисления промежуточного метаболита 5′-гидроксиметилмелоксикаму, также выделяется в меньшей степени (9% дозы).Исследования in vitro предполагают, что CYP 2C9 играет важную роль в процессе метаболизма, тогда как CYP ЗА4 изоэнзимы способствуют меньшей степени. Активность пероксидазы у пациентов, возможно, ответственная за два других метаболита, которые составляют 16% и 4% назначенной дозы соответственно.
Элиминация. Вывод мелоксикама происходит в основном в виде метаболитов в равных частях с мочой и калом. Менее 5% суточной дозы выделяется в неизмененном виде с калом, незначительное количество выделяется с мочой. Период полувыведения составляет 20 часов. Клиренс в среднем 8 мл / мин.
Линейность дозы. Фармакокинетика мелоксикама линейная и дозозависима при внутримышечном применении от 7,5 мг и 15 мг.
Особые группы пациентов.
Пациенты с печеночной / почечной недостаточностью. Печеночная и почечная недостаточность существенно не влияют на фармакокинетику мелоксикама. При терминальной почечной недостаточности увеличение объема распределения может привести к увеличению концентрации свободного мелоксикама. Не следует превышать суточную дозу 7,5 мг.
Пациенты пожилого возраста. Средний клиренс плазмы в равновесном состоянии у пациентов пожилого возраста был несколько ниже, чем у молодых добровольцев.
Условия хранения
Хранить в оригинальной картонной упаковке при температуре ниже 25 ° С. Хранить в недоступном для детей месте.
Срок годности — 2 года.
Обратите внимание!
Описание препарата Рекокса на этой странице — упрощенная авторская версия сайта apteka911, созданная на основании инструкции/ий по применению. Перед приобретением или использованием препарата вы должны проконсультироваться с врачом и ознакомиться с оригинальной инструкцией производителя (прилагается к каждой упаковке препарата).
Информация о препарате предоставлена исключительно с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению. Только врач может принять решение о назначении препарата, а также определить дозы и способы его применения.
Является нестероидным противовоспалительным (НПВП), противоревматическим лекарством. Обладает антифлогистическим (противовоспалительным), анальгетическим (обезболивающим), антипиретическим (жаропонижающим) воздействием.
Состав и форма выпуска
Активный компонент: мелоксикам.
Выпускается Рекокса в форме раствора для инъекций (15 мг/ампула).
Показания
Рекокса назначают для симптоматического лечения болевого синдрома:
— при артрозах;
— при анкилозирующем спондилите;
— при остеоартритах;
— при дегенеративных изменениях суставов;
— при ревматоидных артритах.
Противопоказания
Рекокса не применяют:
— при непереносимости компонентов лекарства (мелоксикама, вспомогательных веществ);
— при аллергии на другие НПВП;
— при появлении в прошлом симптомов бронхиальной астмы, носовых полипов, ангионевротического отека, крапивницы после приема НПВП, ацетилсалициловой кислоты;
— при желудочно-кишечном, ректальном кровотечении, перфорации, связанных с терапией НПВП в прошлом;
— при активной или рецидивирующей язве или кровотечении (два или более подтвержденных случая) в прошлом;
— при тяжелой недостаточности функции печени;
— при тяжелой недостаточности функции почек (без применения диализа);
— при желудочно-кишечном кровотечении, цереброваскулярном кровотечении в прошлом;
— при нарушении свертываемости крови;
— при расстройствах гемостаза, одновременном применении антикоагулянтов;
— при тяжелой недостаточности функции сердца;
— для лечения периоперационного болевого синдрома при коронарном шунтировании;
— при активной форме болезни Крона, неспецифического язвенного колита;
— детям.
Применение при беременности и кормлении грудью
Запрещается применять Рекокса в эти периоды.
Способ применения и дозы
Раствор Рекокса вводят внутримышечно.
Стандартная доза – 15 мг/сутки.
Длительность терапии устанавливается индивидуально.
Передозировка
Симптомы передозировки: сонливость, тошнота, боли в животе, летаргия, рвота, кровотечение из пищеварительного тракта, артериальная гипертензия, острая почечная недостаточность, дисфункция печени, кома, остановка сердца.
Лечение при передозировке предусматривает отмену препарата, проведение симптоматического лечения.
Побочные эффекты
Изменения лабораторных показателей: анемия, изменение количества лейкоцитов, тромбоцитопения, агранулоцитоз, повышение уровня трансаминаз, билирубина, повышение уровня креатинина/мочевины.
Иммунные расстройства: аллергия (в т.ч. анафилактический шок).
Психические нарушения: изменение настроения, спутанность сознания, кошмарные сновидения, дезориентация, бессонница.
Неврологические расстройства: головокружение, сонливость, головная боль.
Офтальмологические нарушения: конъюнктивит, нечеткость зрения.
Отоларингологические нарушения: звон в ушах.
Кардиологические нарушения: ощущение сердцебиения, недостаточность сердца.
Васкулярные нарушения: артериальная гипертензия, приливы.
Дыхательные расстройства: приступы астмы, кашель, инфекции дыхательных путей.
Пищеварительные расстройства: боль в животе, диарея, тошнота, рвота, скрытое или явное желудочно-кишечное кровотечение, эзофагит, гастродуоденальная язва, стоматит, отрыжка, запор, метеоризм, перфорация, колит, гастрит, пептическая язва.
Гепатобилиарные расстройства: гепатит, печеночная недостаточность, желтуха.
Изменения кожи: зуд, ангионевротический отек, сыпь, синдром Стивенса — Джонсона, крапивница, эпидермальный некролиз, буллезный дерматит, фотосенсибилизация, мультиформная эритема, эксфолиативный дерматит.
Мочевыделительные расстройства: гиперкалиемия, задержка натрия и воды, ОПН, инфекции мочевыводящих путей, острая задержка мочи.
Опорно-двигательные нарушения: боль в спине, артралгия.
Общие нарушения: отеки, гриппоподобные симптомы.
Условия и сроки хранения
Хранить Рекокса следует при 15–25°С не больше 2 лет.
Состав
діюча речовина: мелоксикам;
1 ампула (1,5 мл розчину) містить мелоксикаму 15 мг;
допоміжні речовини: меглюмін, натрію хлорид, полоксамер 188, гліцин, натрію гідроксид, глікофурол, вода для ін’єкцій.
Лікарська форма
Розчин для ін’єкцій.
Основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин від жовтого до зеленуватого кольору, що не містить видимих механічних включень.
Фармакотерапевтична група
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та протиревматичні засоби.
Код АТХ М01А С06.
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка. Мелоксикам − це нестероїдний протизапальний лікарський засіб класу єнолієвої кислоти, що чинить протизапальну, аналгетичну та антипіретичну дію. Мелоксикам виявив високу протизапальну активність на всіх стандартних моделях запалення. Як і для інших НПЗП, його точний механізм дії залишається невідомим. Однак є загальний механізм дії для всіх НПЗП (включаючи мелоксикам): пригнічення біосинтезу простагландинів, які є медіаторами запалення.
Фармакокінетика.
Мелоксикам повністю абсорбується після внутрішньом’язової ін’єкції, що і відображує абсолютну біодоступність (майже 100 %). Після внутрішньом’язової ін’єкції 15 мг максимальна концентрація в плазмі крові становить близько 1,6-1,8 мкг/мл і досягається за 1-6 годин.
Розподіл. Більше 99 % мелоксикаму зв’язується з білками плазми, головним чином з альбуміном. Препарат проникає в синовіальну рідину, де його концентрація у половину менша, ніж у плазмі крові. Об’єм розподілу низький, у середньому 11 л. Індивідуальні відхилення становлять 7-20 % після внутрішньом’язового застосування.
Біотрансформація. Мелоксикам підлягає екстенсивній біотрансформації в печінці. Мелоксикам майже повністю метаболізується до чотирьох фармакологічних інертних метаболітів. Основний метаболіт, 5’-карбоксимелоксикам (60 % дози), формується шляхом окиснення проміжного метаболіту 5’-гідроксиметилмелоксикаму, що також виділяється меншою мірою (9 % дози). Дослідження in vitro припускають, що CYP 2C9 відіграє важливу роль у процесі метаболізму, тоді як CYP ЗА4 ізоензими сприяють меншою мірою. Активність пероксидази у пацієнтів, можливо, відповідальна за два інших метаболіти, які становлять 16 % та 4 % призначеної дози відповідно.
Елімінація. Виведення мелоксикаму відбувається в основному у формі метаболітів у рівних частинах із сечею та калом. Менше 5 % добової дози виділяється у незміненому стані з калом, незначна кількість виділяється із сечею. Період напіввиведення становить з 13 до 25 годин залежно від способу застосування. Плазмовий кліренс у середньому становить 8 мл/хв.
Лінійність дози. Фармакокінетика мелоксикаму лінійна та дозозалежна при внутрішньом’язовому застосуванні від 7,5 мг та 15 мг.
Особливі групи пацієнтів.
Пацієнти з печінковою/нирковою недостатністю. Печінкова та ниркова недостатність суттєво не впливають на фармакокінетику мелоксикаму. При термінальній нирковій недостатності збільшення об’єму розподілу може призвести до збільшення концентрації вільного мелоксикаму. Не слід перевищувати добову дозу 7,5 мг (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Пацієнти літнього віку. Середній кліренс плазми у рівноважному стані у пацієнтів літнього віку був трохи нижчий, ніж у молодих добровольців.
Показания
Короткотривале симптоматичне лікування гострого нападу ревматоїдного артриту та анкілозивного спондиліту, коли пероральний та ректальний шляхи застосування не можуть бути застосовані.
Противопоказания
- Відома гіперчутливість до мелоксикаму або до інших складових лікарського засобу. Є можливість перехресної алергії на ацетилсаліцилову кислоту та інші НПЗП.
- Препарат не слід призначати пацієнтам, у яких виникали симптоми астми, носові поліпи, ангіоневротичний набряк або кропив’янка після прийому ацетилсаліцилової кислоти чи інших НПЗП.
- Препарат не слід призначати пацієнтам, які приймають антикоагулянти, через можливе виникнення внутрішньом’язової гематоми.
- Активна форма або недавня поява виразки у шлунково-кишковому тракті/перфорації (в тому числі пов’язані з попередньою терапією НПЗП).
- Тяжка печінкова недостатність.
- Тяжка ниркова недостатність без застосування діалізу.
- Відкрита шлунково-кишкова кровотеча, нещодавня цереброваскулярна кровотеча або встановлені системні порушення згортання крові.
- Тяжка неконтрольована серцева недостатність.
- ІІІ триместр вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);
- вік пацієнта до 18 років;
- лікування преопераційного болю при коронарному шунтуванні (КШ).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій
Фармакодинамічні взаємодії.
Інші нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г/добу. Не рекомендується комбінація з іншими НПЗП (див. розділ «Особливості застосування»), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в протизапальних дозах (≥ 1 г разова доза або ≥ 3 г загальна добова доза).
Кортикостероїди (наприклад глюкокортикоїди). Одночасне застосування з кортикостероїдами потребує обережності через підвищений ризик кровотечі або появи виразок у шлунково-кишковому тракті.
Антикоагулянти або гепарин, що застосовується в геріатричній практиці або терапевтичних дозах. Значно підвищується ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки. НПЗП можуть посилювати ефекти антикоагулянтів, таких як варфарин (див. розділ «Особливості застосування»). Не рекомендується одночасне застосування НПЗП та антикоагулянтів або гепарину в геріатричній практиці або в терапевтичних дозах (див. розділ «Особливості застосування»).
В інших випадках застосування гепарину необхідна обережність через підвищений ризик кровотеч. Необхідний ретельний контроль МНВ (міжнародного нормалізованого відношення), якщо доведена неможливість уникнення даної комбінації.
Тромболітичні та антиагрегаційні лікарські засоби. Підвищений ризик кровотеч шляхом пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки.
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі.
Діуретики, інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину ІІ. НПЗП можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарських засобів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад у пацієнтів з дегідратацією або у пацієнтів літнього віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину ІІ та лікарських засобів, що пригнічують циклооксигеназу, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, що зазвичай є оборотною. Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам необхідно отримувати адекватну кількість рідини, а також слід контролювати ниркову функцію після початку сумісної терапії та періодично надалі (див. розділ «Особливості застосування»).
Інші антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад бета-адреноблокатори). Як і при застосуванні нижчезазначенних лікарських засобів, може розвинутися зниження антигіпертензивного ефекту бета-блокаторів (внаслідок пригнічення простагландинів із судинорозширювальним ефектом).
Інгібітори кальциневрину (наприклад циклоспорин, такролімус). Нефротоксичніть інгібіторів кальциневрину може посилюватися НПЗП шляхом медіації ефектів ниркових простагландинів. Під час лікування слід контролювати ниркову функцію. Рекомендований ретельний контроль функції нирок, особливо у пацієнтів літнього віку.
Внутрішньоматкові засоби контрацепції. НПЗП знижують ефективність внутрішньоматкових протизаплідних засобів. Раніше повідомлялося про зниження ефективності внутрішньоматкових засобів контрацепції при застосуванні НПЗП, але це потребує подальшого підтвердження
Фармакокінетична взаємодія: вплив мелоксикаму на фармакокінетику інших лікарських засобів.
Літій. Є дані щодо НПЗП, які підвищують рівень концентрації літію у плазмі крові (шляхом зниження ниркової екскреції літію), які можуть досягти токсичних величин. Одночасне застосування літію та НПЗП не рекомендовано (див. розділ «Особливості застосування»). Якщо комбінована терапія необхідна, слід ретельно контролювати вміст літію у плазмі крові на початку лікування, при підборі дози та при припиненні лікування мелоксикамом.
Метотрексат. НПЗП можуть зменшувати тубулярну секрецію метотрексату, тим самим підвищуючи концентрацію його у плазмі крові. З цієї причини не рекомендується супутньо застосовувати НПЗП пацієнтам, які приймають високу дозу метотрексату (понад 15 мг/тиждень) (див. розділ «Особливості застосування»). Ризик взаємодії НПЗП і метотрексату слід враховувати також пацієнтам, які приймають низьку дозу метотрексату, у т. ч. пацієнтам з порушеною функцією нирок. У разі якщо потрібне комбіноване лікування, необхідно контролювати показники аналізу крові та функції нирок. Слід дотримуватися обережності у разі, коли прийом НПЗП і метотрексату триває 3 дні поспіль, оскільки плазмовий рівень метотрексату може підвищитись та посилити токсичність. Хоча фармакокінетика метотрексату (15 мг/тиждень) не зазнала впливу супутнього лікування мелоксикамом, слід вважати, що гематологічна токсичність метотрексату може зростати при лікуванні НПЗП (див. вище) (див. розділ «Побічні реакції»).
Фармакокінетична взаємодія: вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику мелоксикаму.
Холестирамін прискорює виведення мелоксикаму шляхом порушення внутрішньопечінкової циркуляції, тому кліренс мелоксикаму підвищується на 50 % і період напіввиведення знижується до 13±3 годин. Ця взаємодія є клінічно значимою.
Не виявлено клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії при одночасному прийомі з антацидами, циметидином та дигоксином.
Особливості застосування
Побічні реакції можуть бути мінімізовані застосуванням найменшої ефективної дози протягом найкоротшого терміну лікування, необхідної для контролю симптомів (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та інформацію щодо шлунково-кишкових та серцево-судинних ризиків нижче).
Рекомендовану максимальну добову дозу не можна перевищувати у разі недостатнього терапевтичного ефекту, також не слід застосовувати додатково НПЗП, тому що це може підвищити токсичність, тоді як терапевтичні переваги не доведені. Слід уникати одночасного застосування мелоксикаму з НПЗП включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2.
Мелоксикам не слід застосовувати для лікування пацієнтів, що потребують полегшення гострого болю.
За відсутності покращення після декількох днів клінічні переваги лікування слід повторно оцінити.
Слід звернути увагу на езофагіт, гастрит та/або пептичну виразку в анамнезі з метою забезпечення їх повного лікування перед початком терапії мелоксикамом. Слід регулярно виявляти увагу щодо можливого прояву рецидиву у пацієнтів, які лікувалися мелоксикамом, та пацієнтів з такими випадками в анамнезі.
Шлунково-кишкові порушення.
Як і при застосуванні інших НПЗП, потенційно летальні шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація можуть виникнути у будь-який час у процесі лікування при наявності чи без попередніх симптомів або серйозних шлунково-кишкових захворювань в анамнезі.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації є вищим при підвищенні дози НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією (див. розділ «Протипоказання»), та у пацієнтів літнього віку. Таким пацієнтам слід починати лікування з найменшої ефективної дози. Для таких пацієнтів слід розглянути комбіновану терапію із захисними лікарськими засобами (такими як місопростол або інгібітори протонної помпи), а також для пацієнтів, які потребують сумісного застосування низької дози аспірину або інших лікарських засобів, що підвищують шлунково-кишкові ризики (див. інформацію, наведену нижче, та розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Пацієнтам зі шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, особливо пацієнтам літнього віку, слід повідомляти про всі незвичні абдомінальні симптоми (особливо шлунково-кишкові кровотечі), головним чином на початкових етапах лікування.
Слід виявляти обережність відносно пацієнтів, які одночасно застосовують лікарські засоби, що можуть підвищити ризик виразки або кровотечі, такі як гепарин, як радикальну терапію або в геріатричній практиці, антикоагулянти, такі як варфарин або інші нестероїдні протизапальні лікарські засоби, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в протизапальних дозах (≥ 1 г разова доза або ≥ 3 г загальна добова доза) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
При виникненні шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які застосовують мелоксикам, слід відмінити лікування.
НПЗП слід з обережністю застосовувати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися (див. розділ «Побічні реакції»).
Порушення з боку печінки.
До 15% пацієнтів, що застосовують НПЗП (включаючи мелоксикам) можуть мати підвищення значень одного або більше печінкових тестів. Такі лабораторні відхилення можуть прогресувати, можуть залишатися незмінними або можуть бути тимчасовими при продовженні лікування. Суттєві підвищення АЛТ або АСТ (приблизно у три та більше разів вище норми) були відмічені у 1 % пацієнтів під час клінічних випробувань з НПЗП. Окрім цього, протягом клінічних випробувань з НПЗП були рапортовані рідкісні випадки тяжкої печінкової реакції, включаючи жовтяницю та блискавичний летальний гепатит, некроз печінки та печінкову недостатність, деякі з них з летальним наслідком.
Пацієнтів із симптомами та/або ознаками печінкової дисфункції або у яких спостерігалося відхилення печінкових тестів потрібно оцінити щодо розвитку симптомів більш тяжкої печінкової недостатності у продовж терапії мелоксикамом. Якщо клінічні ознаки та симптоми співставляються з розвитком печінкових захворювань або якщо спостерігаються системні прояви захворювання (наприклад еозинофілія, висипання та інші), то застосування мелоксикаму слід припинити.
Серцево-судинні порушення.
Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та/або із застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня в анамнезі рекомендується ретельний нагляд, оскільки при терапії НПЗП спостерігалися затримка рідини та набряк.
Пацієнтам із факторами ризику рекомендується клінічне спостереження артеріального тиску на початку терапії, особливо на початку курсу лікування мелоксикамом.
Дані досліджень та епідеміологічні дані дають можливість припустити, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) може бути пов’язане з невеликим підвищенням ризику судинних тромботичних явищ (таких як інфаркт міокарда або інсульт). Недостатньо даних для виключення такого ризику для мелоксикаму.
Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, встановленою ішемічною хворобою серця, периферійним артеріальним захворюванням та/або цереброваскулярним захворюванням слід проводити терапію мелоксикамом лише після старанного обстеження. Подібне обстеження необхідне до початку довготривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних захворювань (наприклад з артеріальною гіпертензією, гіперліпідемією, цукровим діабетот, курців).
НПЗП можуть збільшити ризик серйозних серцево-судинних тромботичних ускладнень, інфаркту міокарда та інсульту, які можуть мати летальний наслідок. Збільшення ризику пов’язано з тривалістю застосування. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями або факторами ризику серцево-судинних захворювань можуть мати підвищений ризик тромботичних ускладнень.
Порушення з боку шкіри.
При застосуванні НПЗП у дуже поодиноких випадках спостерігалися серйозні шкірні реакції, деякі з них були летальними, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (див. розділ «Побічні реакції»). Найвищий ризик появи таких реакцій спостерігався на початку лікування, при цьому у більшості випадків такі реакції з’являлися протягом першого місяця лікування. При першій появі шкірних висипань, уражень слизових оболонок або інших ознак гіперчутливості необхідно припинити застосування мелоксикаму.
Анафілактичні реакції.
Як і при застосуванні інших НПЗП, анафілактичні реакції можуть спостерігатися у пацієнтів без відомої реакції на мелоксикам. Мелоксикам не слід застосовувати пацієнтам з аспіриновою тріадою. Даний симптоматичний комплекс зустрічається у пацієнтів з астмою, у яких повідомлялося про риніти з або без назальних поліпів або у яких проявлявся тяжкий, потенційно летальний бронхоспазм після застосування аспірину або інших НПЗП. Слід вжити заходів невідкладної допомоги при виявленні анафілактичні реакції.
Параметри печінки та функція нирок.
Як і при лікуванні більшістю НПЗП, описано поодинокі випадки підвищення рівня трансаміназ в сироватці крові, білірубіну в сироватці крові або інших параметрів функції печінки, підвищення креатиніну в сироватці крові та азоту сечовини крові, а також інші відхилення лабораторних показників. У більшості випадків ці відхилення були незначні і мали тимчасовий характер. При значному або стійкому підтвердженні таких відхилень застосування мелоксикаму слід припинити та провести контрольні тести.
Функціональна ниркова недостатність.
НПЗП внаслідок пригнічення судиннорозширювального впливу ниркових простагландинів можуть індукувати функціональну ниркову недостатність шляхом зниження клубочкової фільтрації. Цей побічний ефект є дозозалежним. На початку лікування або після збільшення дози рекомендується ретельне спостереження діурезу та ниркової функції у пацієнтів із такими факторами ризику:
- літній вік;
- супутнє застосування з інгібіторами АПФ, антагоністами ангіотензину ІІ, сартанами, діуретиками (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
- гіповолемія (будь-якого генезу);
- застійна серцева недостатність;
- ниркова недостатність;
- нефротичний синдром;
- вовчакова нефропатія;
- тяжкий ступінь печінкової дисфункції (сироватковий альбумін < 25 г/л або ≥ 10 за класифікацією Чайлд-П’ю).
У поодиноких випадках НПЗП можуть призводити до інтерстиціальних нефритів, гломерулонефритів, ренальних медулярних некрозів або нефротичних синдромів.
Доза мелоксикаму для пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю, які знаходяться на діалізі, не має перевищувати 7,5 мг. Пацієнтам з нирковою недостатністю від легкого до помірного ступеня дозу можна не знижувати (рівень кліренсу креатиніну більше 25 мл/хв).
Затримка натрію, калію та води.
НПЗП можуть посилити затримку натрію, калію та води і вплинути на натрійуретичні ефекти діуретиків. Крім того, може спостерігатися зниження антигіпертензивного ефекту гіпотензивних лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У результаті у чутливих пацієнтів можуть прискорюватися або загострюватися набряк, серцева недостатність або артеріальна гіпертензія. Тому пацієнтам із ризиком затримки натрію, калію та води рекомендується проведення клінічного моніторингу (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Протипоказання»).
Гіперкаліємія.
Гіперкаліємії може сприяти цукровий діабет або одночасне застосування лікарських засобів, що підвищують каліємію (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У таких випадках на регулярній основі потрібно проводити контроль рівнів калію.
Інші застереження та заходи безпеки.
Побічні реакції часто гірше переносяться пацієнтами літнього віку, слабкими або ослабленими пацієнтами, які потребують ретельного нагляду. Як і при лікуванні іншими НПЗП, треба бути обережними щодо хворих літнього віку, в яких більш імовірне зниження функції нирок, печінки та серця. Пацієнти літнього віку мають вищу частоту виникнення побічних реакцій до НПЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорації, що можуть бути летальними (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Mелоксикам, як і будь-який інший НПЗП, може маскувати симптоми інфекційних захворювань.
Як і при внутрішньом’язевому застосуванні інших НПЗП, у місці ін’єкції може виникнути абсцес або некроз.
Застосування мелоксикаму може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують завагітніти або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення прийому мелоксикаму (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Лікарський засіб містить менше ніж 1 ммоль натрію (23 мг) на ампулу 1,5 мл, тобто по суті є вільним від натрію.
Маскування запалення та гарячки.
Фармакологічна дія мелоксикаму, спрямована на зменшення гарячки та запалення, може зменшити користь даних діагностики при визначенні ускладнень щодо підозрюванного неінфекційного больового стану.
Лікування кортикостероїдами.
Мелоксикам не може бути ймовірним замісником кортикостероїдів при лікуванні кортикостероїдної недостатності.
Гематологічні ефекти.
Анемія може спостерігатися у пацієнтів, які отримують НПЗП, включаючи мелоксикам. Це може бути пов’язано із затримкою рідини, шлунково-кишковою кровотечею невідомого походження або макроскопічною кровотечею, або неповністю описаним впливом на еритропоез. Пацієнтам при довготривалому лікуванні НПЗП, включаючи МОВАЛІС, слід контролювати гемоглобін або гематокрит, якщо наявні симптоми та ознаки анемії.
НПЗП гальмують агрегацію тромбоцитів та можуть показати подовження часу кровотечі у деяких пацієнтів. На відміну від аспірину, їх вплив на функцію тромбоцитів кількісно менший, короткочасний та оборотний. Потребують ретельного контролю пацієнти, яким призначено мелоксикам та у яких можливі побічні впливи щодо змін у функції тромбоцитів, такі як розлади згортання крові, або пацієнти, які отримують антикоагулянти.
Застосування пацієнтам з наявною астмою.
Пацієнти з астмою можуть мати аспіриночутливу астму. Застосування аспірину у пацієнтів з аспіриночутливою астмою асоційоване з тяжким бронхоспазмом, який може бути летальним. У зв’язку з перехресною реакцією, включаючи бронхоспазм, між аспірином та іншими НПЗП мелоксикам не слід застосовувати пацієнтам, чутливим до аспірину, та слід обережно застосовувати пацієнтам з наявною астмою.
Способ применения и дозы
Рекомендована доза для дорослих становить 7,5 мг або 15 мг на добу, залежно від інтенсивності болю та тяжкості запалення.
Загальна добова доза мелоксикаму незалежно від лікарської форми не повинна перевищувати 15 мг.
Оскільки зі збільшенням дози і тривалості лікування підвищується ризик побічних реакцій, необхідно застосовувати найменшу ефективну добову дозу і найкоротшу тривалість лікування. Застосування парентеральної форми слід зазвичай обмежувати однією разовою дозою при ініціюванні лікування. В обґрунтованих випадках максимальна тривалість лікування може становити 2-3 дні (наприклад, якщо пероральний шлях введення мелоксикаму не застосовний). Для продовження лікування слід застосовувати пероральні форми препарату.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти літнього віку і пацієнти з підвищеним ризиком побічних явищ:
Рекомендована добова доза для пацієнтів літнього віку становить 7,5 мг (половина ампули).
У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку побічних явищ лікування слід починати з дози 7,5 мг на добу (див. розділ «Особливості застосування»).
Пацієнти з порушенням функції нирок:
У пацієнтів з важкою нирковою недостатністю, які перебувають на гемодіалізі, добова доза не повинна перевищувати 7,5 мг (половину ампули).
У пацієнтів з легким або помірним ступенем ниркової недостатності (пацієнтів із кліренсом креатиніну вищим, ніж 25 мл/хв) зниження дози не потрібно.
Пацієнти з порушенням функції печінки:
У пацієнтів з легким або помірним ступенем печінкової недостатності зниження дози не потрібно.
Спосіб введення
Препарат слід застосовувати шляхом повільної глибокої внутрішньом’язової ін’єкції. Розчин мелоксикаму не можна вводити внутрішньовенно. При виникненні сильного болю під час ін’єкції введення слід негайно припинити.
У пацієнтів з ендопротезом тазостегнового суглоба для ін’єкцій слід використовувати сідницю протилежної сторони.
Через можливу несумісність мелоксикаму розчин для ін’єкцій не можна змішувати з іншими лікарськими засобами в одному шприці.
Діти.
Застосування препарату МЕЛОКСИКАМ-ЗЕНТІВА, розчин для ін’єкцій 15 мг/1,5 мл, протипоказане дітям (віком до 18 років) (див. розділ «Протипоказання»).
Побочные реакции
Набряк, артеріальна гіпертензія та серцева недостатність спостерігалися при лікуванні НПЗП.
Більшість побічних ефектів, що спостерігаються, шлунково-кишкового походження. Можлива пептична виразка, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, іноді летальна, особливо у пацієнтів літнього віку (див. розділ «Особливості застосування»). Після застосування спостерігалася нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, абдомінальний біль, мелена, блювання кров’ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона (див. розділ «Особливості застосування»). З меншою частотою спостерігався гастрит.
Критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій лікарського засобу: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥ 1/10000, < 1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (не можна визначити за наявними даними).
З боку системи крові та лімфатичної системи:
нечасто – анемія;
рідко – відхилення показників аналізу крові від норми (включаючи зміну кількості лейкоцитів), лейкопенія, тромбоцитопенія.
Повідомлялося про дуже рідкі випадки агранулоцитозу (див. Окремі серйозні та/або часті побічні реакції).
З боку імунної системи:
нечасто – алергічні реакції, інші ніж анафілактичні або анафілактоїдні;
невідомо – анафілактичний шок, анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція, включаючи шок.
Психічні розлади:
рідко – зміна настрою, нічні кошмари;
невідомо – сплутаність свідомості, дезорієнтація, безсоння.
З боку нервової системи:
часто – головний біль;
нечасто – запаморочення, сонливість.
З боку органів зору:
рідко – розлади функції зору, що включають нечіткість зору; кон’юнктивіт.
З боку органів слуху та вестибулярного апарату:
нечасто – запоморочення;
рідко – дзвін у вухах.
Кардіальні порушення:
рідко – відчуття серцебиття
Повідомлялося про серцеву недостатність, пов’язану із застосуванням НПЗП.
Судинні розлади:
нечасто – підвищення артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»), припливи.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:
рідко – астма у пацієнтів з алергією на аспірин та інші НПЗП;
невідомо – інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель.
З боку травного тракту:
часто – диспепсія, нудота, блювання, біль у животі, діарея;
нечасто – прихована або макроскопічна шлунково-кишкова кровотеча, стоматит, гастрит, запор, метеоризм, відрижка;
рідко – коліт, гастродуоденальна виразка, езофагіт;
дуже рідко – шлунково-кишкова перфорація.
Шлунково-кишкова кровотеча, виразки або перфорація можуть бути тяжкими та потенційно летальними, особливо у пацієнтів літнього віку (див. розділ «Особливості застосування»).
Розлади гепатобіліарної системи:
нечасто – порушення показників функції печінки (наприклад підвищення трансаміназ або білірубіну);
дуже рідко – гепатит;
невідомо – жовтяниця, печінкова недостатність.
З боку шкіри і підшкірної клітковини:
нечасто – ангіоневротичний набряк, свербіж, висипання;
рідко – синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, кропив’янка;
дуже рідко – бульозний дерматит, мультиформна еритема;
невідомо – реакції фоточутливості, ексфоліативний дерматит.
З боку сечовидільної системи:
нечасто – затримка натрію та води, гіперкаліємія (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), зміни показників функції нирок (підвищення креатиніну та/або сечовини сироватки);
дуже рідко – гостра ниркова недостатність, зокрема у пацієнтів з факторами ризику (див. розділ «Особливості застосування»);
не відомо – інфекції сечовивідних шляхів, порушення частоти сечовипускання.
Загальні розлади та реакція у місці введення:
часто – затвердіння у місці ін’єкції, біль у місці ін’єкції;
нечасто – набряк, включаючи набряк нижніх кінцівок;
не відомо – грипоподібні симптоми.
Опорно-рухова система:
невідомо – артралгія, біль у спині, ознаки та симптоми, пов’язані із суглобами.
Окремі серйозні та/або часті побічні реакцій.
Повідомлялося про дуже рідкі випадки агранулоцитозу у пацієнтів, які приймали мелоксикам та інші потенційно мієлотоксичні лікарські засоби (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Побічні реакції, які не асоціювалися із застосуванням препарату, але які є загальноприйнято характерними для інших сполук класу.
Органічне ниркове ураження, що, ймовірно, призводить до гострої ниркової недостатності: повідомлялося про дуже рідкі випадки інтерстиціального нефриту, гострого тубулярного некрозу, нефротичного синдрому та папілярного некрозу (див. розділ «Особливості застосування»).
Передозировка
Симптоми гострого передозування НПЗП зазвичай обмежуються летаргією, сонливістю, нудотою, блюванням та епігастральним болем, які в цілому є оборотними при підтримуючій терапії. Може виникнути шлунково-кишкова кровотеча. Тяжке отруєння може призвести до артеріальної гіпертензії, гострої ниркової недостатності, дисфункції печінки, пригнічення дихання, коми, судом, серцево-судинної недостатності та зупинки серця. Повідомлялося про анафілактоїдні реакції при терапевтичному застосуванні НПЗП, що також може спостерігатися при передозуванні.
При передозуванні НПЗП пацієнтам рекомендовано симптоматичні та підтримуючі заходи. Дослідження показали прискорене виведення мелоксикаму за допомогою 4 пероральних доз холестираміну 3 рази на день.
Применение в период беременности или кормления грудью
Фертильність. Мелоксикам, як і інші лікарські засоби, що інгібують синтез циклооксигенази/простагландину, може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення застосування мелоксикаму.
Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень дають змогу припустити збільшення ризику викидня та розвитку вад серця і гастрошізисів після застосування інгібіторів синтезу простагландинів у ранній період вагітності. Абсолютний ризик розвитку вад серця збільшився з менш ніж 1 % до близько 1,5 %. Вважається, що цей ризик підвищується зі збільшенням дози та тривалості лікування.
Під час І та ІІ триместру вагітності мелоксикам не слід застосовувати, за винятком нагальної потреби. Якщо жінка, яка намагається завагітніти або протягом І та ІІ триместру вагітності застосовує мелоксикам, дозування та тривалість лікування повинні бути щонайменшими.
У ході ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть створювати для плода ризик:
- серцево-легеневої токсичності (з передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
- порушення роботи нирок, що може розвинутися у ниркову недостатність з олігогідроамніоном;
можливі ризики в останні терміни вагітності для матері та новонародженного:
- можливість подовження часу кровотечі, протиагрегаційного ефекту навіть при дуже низьких дозах;
- пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або затягування пологів.
Тому мелоксикам протипоказаний під час ІІІ тиместру вагітності.
Годування груддю. Хоча конкретних даних щодо мелоксикаму немає, про НПЗП відомо, що вони можуть проникати у грудне молоко. Тому застосування не рекомендовано жінкам, які годують груддю.
Фертильність. Мелоксикам, як і інші лікарські засоби, що інгібують синтез циклооксигенази/простагландину, може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення застосування мелоксикаму.
Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень дають змогу припустити збільшення ризику викидня та розвитку вад серця і гастрошізисів після застосування інгібіторів синтезу простагландинів у ранній період вагітності. Абсолютний ризик розвитку вад серця збільшився з менш ніж 1 % до близько 1,5 %. Вважається, що цей ризик підвищується зі збільшенням дози та тривалості лікування.
Під час І та ІІ триместру вагітності мелоксикам не слід застосовувати, за винятком нагальної потреби. Якщо жінка, яка намагається завагітніти або протягом І та ІІ триместру вагітності застосовує мелоксикам, дозування та тривалість лікування повинні бути щонайменшими.
У ході ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть створювати для плода ризик:
- серцево-легеневої токсичності (з передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
- порушення роботи нирок, що може розвинутися у ниркову недостатність з олігогідроамніоном;
можливі ризики в останні терміни вагітності для матері та новонародженного:
- можливість подовження часу кровотечі, протиагрегаційного ефекту навіть при дуже низьких дозах;
- пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або затягування пологів.
Тому мелоксикам протипоказаний під час ІІІ тиместру вагітності.
Годування груддю. Хоча конкретних даних щодо мелоксикаму немає, про НПЗП відомо, що вони можуть проникати у грудне молоко. Тому застосування не рекомендовано жінкам, які годують груддю.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами
Спеціальних досліджень щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами немає. Однак на основі фармакодинамічного профілю та побічних реакцій, що спостерігалися, мелоксикам схильний не впливати або мати незначний вплив на зазначену діяльність. Проте пацієнтам, у яких спостерігалися розлади функції зору, включаючи нечіткість зору, запаморочення, сонливість, вертиго або інші порушення центральної нервової системи, рекомендовано утриматися від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.
Условия хранения
Зберігати в оригінальній картонній упаковці при температурі нижче 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.
Термін придатності
2 роки.
Упаковка
№ 5, № 10: по 1,5 мл розчину в ампулі, по 5 або по 10 ампул у картонній коробці.
Категорія відпуску
За рецептом.
Регистрационные данные
Состав:
діюча речовина: мелоксикам;1 ампула (1,5 мл розчину) містить мелоксикаму 15 мг;допоміжні речовини: меглюмін, натрію хлорид, полоксамер 188, гліцин, натрію гідроксид, глікофурол, вода для ін’єкцій.
Производитель:
Зентива, ООО для «Санофи-Авентис Украина, ООО», Чешская Республика/Украина
Фармакотерапевтическая группа:
Нестероидные противовоспалительные и противоревматические средства.
Фармакологические свойства:
Фармакодинаміка. Мелоксикам − це нестероїдний протизапальний лікарський засіб класу єнолієвої кислоти, що чинить протизапальну, аналгетичну та антипіретичну дію. Мелоксикам виявив високу протизапальну активність на всіх стандартних моделях запалення. Як і для інших НПЗП, його точний механізм дії залишається невідомим. Однак є загальний механізм дії для всіх НПЗП (включаючи мелоксикам): пригнічення біосинтезу простагландинів, які є медіаторами запалення.Фармакокінетика. Мелоксикам повністю абсорбується після внутрішньом’язової ін’єкції, що і відображує абсолютну біодоступність (майже 100 %). Після внутрішньом’язової ін’єкції 15 мг максимальна концентрація в плазмі крові становить близько 1,6-1,8 мкг/мл і досягається за 1-6 годин. Розподіл. Більше 99 % мелоксикаму зв’язується з білками плазми, головним чином з альбуміном. Препарат проникає в синовіальну рідину, де його концентрація у половину менша, ніж у плазмі крові. Об’єм розподілу низький, у середньому 11 л. Індивідуальні відхилення становлять 7-20 % після внутрішньом’язового застосування.Біотрансформація. Мелоксикам підлягає екстенсивній біотрансформації в печінці. Мелоксикам майже повністю метаболізується до чотирьох фармакологічних інертних метаболітів. Основний метаболіт, 5’-карбоксимелоксикам (60 % дози), формується шляхом окиснення проміжного метаболіту 5’-гідроксиметилмелоксикаму, що також виділяється меншою мірою (9 % дози). Дослідження in vitro припускають, що CYP 2C9 відіграє важливу роль у процесі метаболізму, тоді як CYP ЗА4 ізоензими сприяють меншою мірою. Активність пероксидази у пацієнтів, можливо, відповідальна за два інших метаболіти, які становлять 16 % та 4 % призначеної дози відповідно.Елімінація. Виведення мелоксикаму відбувається в основному у формі метаболітів у рівних частинах із сечею та калом. Менше 5 % добової дози виділяється у незміненому стані з калом, незначна кількість виділяється із сечею. Період напіввиведення становить з 13 до 25 годин залежно від способу застосування. Плазмовий кліренс у середньому становить 8 мл/хв.Лінійність дози. Фармакокінетика мелоксикаму лінійна та дозозалежна при внутрішньом’язовому застосуванні від 7,5 мг та 15 мг. Особливі групи пацієнтів.Пацієнти з печінковою/нирковою недостатністю. Печінкова та ниркова недостатність суттєво не впливають на фармакокінетику мелоксикаму. При термінальній нирковій недостатності збільшення об’єму розподілу може призвести до збільшення концентрації вільного мелоксикаму. Не слід перевищувати добову дозу 7,5 мг (див. розділ Спосіб застосування та дози).Пацієнти літнього віку. Середній кліренс плазми у рівноважному стані у пацієнтів літнього віку був трохи нижчий, ніж у молодих добровольців.
Показания к применению:
Короткотривале симптоматичне лікування гострого нападу ревматоїдного артриту та анкілозивного спондиліту, коли пероральний та ректальний шляхи застосування не можуть бути застосовані.
Противопоказания:
Відома гіперчутливість до мелоксикаму або до інших складових лікарського засобу. Є можливість перехресної алергії на ацетилсаліцилову кислоту та інші НПЗП. Препарат не слід призначати пацієнтам, у яких виникали симптоми астми, носові поліпи, ангіоневротичний набряк або кропив’янка після прийому ацетилсаліцилової кислоти чи інших НПЗП.Препарат не слід призначати пацієнтам, які приймають антикоагулянти, через можливе виникнення внутрішньом’язової гематоми.Активна форма або недавня поява виразки у шлунково-кишковому тракті/перфорації (в тому числі пов’язані з попередньою терапією НПЗП).Тяжка печінкова недостатність.Тяжка ниркова недостатність без застосування діалізу.Відкрита шлунково-кишкова кровотеча, нещодавня цереброваскулярна кровотеча або встановлені системні порушення згортання крові.Тяжка неконтрольована серцева недостатність.ІІІ триместр вагітності (див. розділ Застосування у період вагітності або годування груддю);вік пацієнта до 18 років;лікування преопераційного болю при коронарному шунтуванні (КШ).
Надлежащие меры безопасности при применении:
Особенности применения:
Побічні реакції можуть бути мінімізовані застосуванням найменшої ефективної дози протягом найкоротшого терміну лікування, необхідної для контролю симптомів (див. розділ Спосіб застосування та дози та інформацію щодо шлунково-кишкових та серцево-судинних ризиків нижче).Рекомендовану максимальну добову дозу не можна перевищувати у разі недостатнього терапевтичного ефекту, також не слід застосовувати додатково НПЗП, тому що це може підвищити токсичність, тоді як терапевтичні переваги не доведені. Слід уникати одночасного застосування мелоксикаму з НПЗП включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2.Мелоксикам не слід застосовувати для лікування пацієнтів, що потребують полегшення гострого болю.За відсутності покращення після декількох днів клінічні переваги лікування слід повторно оцінити.Слід звернути увагу на езофагіт, гастрит та/або пептичну виразку в анамнезі з метою забезпечення їх повного лікування перед початком терапії мелоксикамом. Слід регулярно виявляти увагу щодо можливого прояву рецидиву у пацієнтів, які лікувалися мелоксикамом, та пацієнтів з такими випадками в анамнезі.Шлунково-кишкові порушення.Як і при застосуванні інших НПЗП, потенційно летальні шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація можуть виникнути у будь-який час у процесі лікування при наявності чи без попередніх симптомів або серйозних шлунково-кишкових захворювань в анамнезі. Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації є вищим при підвищенні дози НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією (див. розділ Протипоказання), та у пацієнтів літнього віку. Таким пацієнтам слід починати лікування з найменшої ефективної дози. Для таких пацієнтів слід розглянути комбіновану терапію із захисними лікарськими засобами (такими як місопростол або інгібітори протонної помпи), а також для пацієнтів, які потребують сумісного застосування низької дози аспірину або інших лікарських засобів, що підвищують шлунково-кишкові ризики (див. інформацію, наведену нижче, та розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).Пацієнтам зі шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, особливо пацієнтам літнього віку, слід повідомляти про всі незвичні абдомінальні симптоми (особливо шлунково-кишкові кровотечі), головним чином на початкових етапах лікування.Слід виявляти обережність відносно пацієнтів, які одночасно застосовують лікарські засоби, що можуть підвищити ризик виразки або кровотечі, такі як гепарин, як радикальну терапію або в геріатричній практиці, антикоагулянти, такі як варфарин або інші нестероїдні протизапальні лікарські засоби, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в протизапальних дозах (≥ 1 г разова доза або ≥ 3 г загальна добова доза) (див. розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).При виникненні шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які застосовують мелоксикам, слід відмінити лікування.НПЗП слід з обережністю застосовувати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися (див. розділ Побічні реакції).Порушення з боку печінки.До 15% пацієнтів, що застосовують НПЗП (включаючи мелоксикам) можуть мати підвищення значень одного або більше печінкових тестів. Такі лабораторні відхилення можуть прогресувати, можуть залишатися незмінними або можуть бути тимчасовими при продовженні лікування. Суттєві підвищення АЛТ або АСТ (приблизно у три та більше разів вище норми) були відмічені у 1 % пацієнтів під час клінічних випробувань з НПЗП. Окрім цього, протягом клінічних випробувань з НПЗП були рапортовані рідкісні випадки тяжкої печінкової реакції, включаючи жовтяницю та блискавичний летальний гепатит, некроз печінки та печінкову недостатність, деякі з них з летальним наслідком.Пацієнтів із симптомами та/або ознаками печінкової дисфункції або у яких спостерігалося відхилення печінкових тестів потрібно оцінити щодо розвитку симптомів більш тяжкої печінкової недостатності у продовж терапії мелоксикамом. Якщо клінічні ознаки та симптоми співставляються з розвитком печінкових захворювань або якщо спостерігаються системні прояви захворювання (наприклад еозинофілія, висипання та інші), то застосування мелоксикаму слід припинити.Серцево-судинні порушення.Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та/або із застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня в анамнезі рекомендується ретельний нагляд, оскільки при терапії НПЗП спостерігалися затримка рідини та набряк.Пацієнтам із факторами ризику рекомендується клінічне спостереження артеріального тиску на початку терапії, особливо на початку курсу лікування мелоксикамом.Дані досліджень та епідеміологічні дані дають можливість припустити, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) може бути пов’язане з невеликим підвищенням ризику судинних тромботичних явищ (таких як інфаркт міокарда або інсульт). Недостатньо даних для виключення такого ризику для мелоксикаму.Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, встановленою ішемічною хворобою серця, периферійним артеріальним захворюванням та/або цереброваскулярним захворюванням слід проводити терапію мелоксикамом лише після старанного обстеження. Подібне обстеження необхідне до початку довготривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних захворювань (наприклад з артеріальною гіпертензією, гіперліпідемією, цукровим діабетот, курців).НПЗП можуть збільшити ризик серйозних серцево-судинних тромботичних ускладнень, інфаркту міокарда та інсульту, які можуть мати летальний наслідок. Збільшення ризику пов’язано з тривалістю застосування. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями або факторами ризику серцево-судинних захворювань можуть мати підвищений ризик тромботичних ускладнень.Порушення з боку шкіри.При застосуванні НПЗП у дуже поодиноких випадках спостерігалися серйозні шкірні реакції, деякі з них були летальними, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (див. розділ Побічні реакції). Найвищий ризик появи таких реакцій спостерігався на початку лікування, при цьому у більшості випадків такі реакції з’являлися протягом першого місяця лікування. При першій появі шкірних висипань, уражень слизових оболонок або інших ознак гіперчутливості необхідно припинити застосування мелоксикаму.Анафілактичні реакції.Як і при застосуванні інших НПЗП, анафілактичні реакції можуть спостерігатися у пацієнтів без відомої реакції на мелоксикам. Мелоксикам не слід застосовувати пацієнтам з аспіриновою тріадою. Даний симптоматичний комплекс зустрічається у пацієнтів з астмою, у яких повідомлялося про риніти з або без назальних поліпів або у яких проявлявся тяжкий, потенційно летальний бронхоспазм після застосування аспірину або інших НПЗП. Слід вжити заходів невідкладної допомоги при виявленні анафілактичні реакції.Параметри печінки та функція нирок.Як і при лікуванні більшістю НПЗП, описано поодинокі випадки підвищення рівня трансаміназ в сироватці крові, білірубіну в сироватці крові або інших параметрів функції печінки, підвищення креатиніну в сироватці крові та азоту сечовини крові, а також інші відхилення лабораторних показників. У більшості випадків ці відхилення були незначні і мали тимчасовий характер. При значному або стійкому підтвердженні таких відхилень застосування мелоксикаму слід припинити та провести контрольні тести. Функціональна ниркова недостатність.НПЗП внаслідок пригнічення судиннорозширювального впливу ниркових простагландинів можуть індукувати функціональну ниркову недостатність шляхом зниження клубочкової фільтрації. Цей побічний ефект є дозозалежним. На початку лікування або після збільшення дози рекомендується ретельне спостереження діурезу та ниркової функції у пацієнтів із такими факторами ризику:літній вік;супутнє застосування з інгібіторами АПФ, антагоністами ангіотензину ІІ, сартанами, діуретиками (див. розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій);гіповолемія (будь-якого генезу);застійна серцева недостатність;ниркова недостатність;нефротичний синдром;вовчакова нефропатія;тяжкий ступінь печінкової дисфункції (сироватковий альбумін < 25 г/л або ≥ 10 за класифікацією Чайлд-П’ю).У поодиноких випадках НПЗП можуть призводити до інтерстиціальних нефритів, гломерулонефритів, ренальних медулярних некрозів або нефротичних синдромів.Доза мелоксикаму для пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю, які знаходяться на діалізі, не має перевищувати 7,5 мг. Пацієнтам з нирковою недостатністю від легкого до помірного ступеня дозу можна не знижувати (рівень кліренсу креатиніну більше 25 мл/хв).Затримка натрію, калію та води.НПЗП можуть посилити затримку натрію, калію та води і вплинути на натрійуретичні ефекти діуретиків. Крім того, може спостерігатися зниження антигіпертензивного ефекту гіпотензивних лікарських засобів (див. розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій). У результаті у чутливих пацієнтів можуть прискорюватися або загострюватися набряк, серцева недостатність або артеріальна гіпертензія. Тому пацієнтам із ризиком затримки натрію, калію та води рекомендується проведення клінічного моніторингу (див. розділи Спосіб застосування та дози та Протипоказання).Гіперкаліємія.Гіперкаліємії може сприяти цукровий діабет або одночасне застосування лікарських засобів, що підвищують каліємію (див. розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій). У таких випадках на регулярній основі потрібно проводити контроль рівнів калію.Інші застереження та заходи безпеки.Побічні реакції часто гірше переносяться пацієнтами літнього віку, слабкими або ослабленими пацієнтами, які потребують ретельного нагляду. Як і при лікуванні іншими НПЗП, треба бути обережними щодо хворих літнього віку, в яких більш імовірне зниження функції нирок, печінки та серця. Пацієнти літнього віку мають вищу частоту виникнення побічних реакцій до НПЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорації, що можуть бути летальними (див. розділ Спосіб застосування та дози).Mелоксикам, як і будь-який інший НПЗП, може маскувати симптоми інфекційних захворювань.Як і при внутрішньом’язевому застосуванні інших НПЗП, у місці ін’єкції може виникнути абсцес або некроз.Застосування мелоксикаму може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують завагітніти або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення прийому мелоксикаму (див. розділ Застосування у період вагітності або годування груддю).Лікарський засіб містить менше ніж 1 ммоль натрію (23 мг) на ампулу 1,5 мл, тобто по суті є вільним від натрію.Маскування запалення та гарячки. Фармакологічна дія мелоксикаму, спрямована на зменшення гарячки та запалення, може зменшити користь даних діагностики при визначенні ускладнень щодо підозрюванного неінфекційного больового стану.Лікування кортикостероїдами.Мелоксикам не може бути ймовірним замісником кортикостероїдів при лікуванні кортикостероїдної недостатності.Гематологічні ефекти.Анемія може спостерігатися у пацієнтів, які отримують НПЗП, включаючи мелоксикам. Це може бути пов’язано із затримкою рідини, шлунково-кишковою кровотечею невідомого походження або макроскопічною кровотечею, або неповністю описаним впливом на еритропоез. Пацієнтам при довготривалому лікуванні НПЗП, включаючи МОВАЛІС, слід контролювати гемоглобін або гематокрит, якщо наявні симптоми та ознаки анемії.НПЗП гальмують агрегацію тромбоцитів та можуть показати подовження часу кровотечі у деяких пацієнтів. На відміну від аспірину, їх вплив на функцію тромбоцитів кількісно менший, короткочасний та оборотний. Потребують ретельного контролю пацієнти, яким призначено мелоксикам та у яких можливі побічні впливи щодо змін у функції тромбоцитів, такі як розлади згортання крові, або пацієнти, які отримують антикоагулянти.Застосування пацієнтам з наявною астмою.Пацієнти з астмою можуть мати аспіриночутливу астму. Застосування аспірину у пацієнтів з аспіриночутливою астмою асоційоване з тяжким бронхоспазмом, який може бути летальним. У зв’язку з перехресною реакцією, включаючи бронхоспазм, між аспірином та іншими НПЗП мелоксикам не слід застосовувати пацієнтам, чутливим до аспірину, та слід обережно застосовувати пацієнтам з наявною астмою.Застосування у період вагітності або годування груддю. Фертильність. Мелоксикам, як і інші лікарські засоби, що інгібують синтез циклооксигенази/простагландину, може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення застосування мелоксикаму.Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень дають змогу припустити збільшення ризику викидня та розвитку вад серця і гастрошізисів після застосування інгібіторів синтезу простагландинів у ранній період вагітності. Абсолютний ризик розвитку вад серця збільшився з менш ніж 1 % до близько 1,5 %. Вважається, що цей ризик підвищується зі збільшенням дози та тривалості лікування.Під час І та ІІ триместру вагітності мелоксикам не слід застосовувати, за винятком нагальної потреби. Якщо жінка, яка намагається завагітніти або протягом І та ІІ триместру вагітності застосовує мелоксикам, дозування та тривалість лікування повинні бути щонайменшими.У ході ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть створювати для плода ризик:серцево-легеневої токсичності (з передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);порушення роботи нирок, що може розвинутися у ниркову недостатність з олігогідроамніоном;можливі ризики в останні терміни вагітності для матері та новонародженного:можливість подовження часу кровотечі, протиагрегаційного ефекту навіть при дуже низьких дозах;пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або затягування пологів.Тому мелоксикам протипоказаний під час ІІІ тиместру вагітності.Годування груддю. Хоча конкретних даних щодо мелоксикаму немає, про НПЗП відомо, що вони можуть проникати у грудне молоко. Тому застосування не рекомендовано жінкам, які годують груддю.
Применение в период беременности или кормления грудью:
Способность влиять на скорость реакции при управлении
автотранспортом:
Спеціальних досліджень щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами немає. Однак на основі фармакодинамічного профілю та побічних реакцій, що спостерігалися, мелоксикам схильний не впливати або мати незначний вплив на зазначену діяльність. Проте пацієнтам, у яких спостерігалися розлади функції зору, включаючи нечіткість зору, запаморочення, сонливість, вертиго або інші порушення центральної нервової системи, рекомендовано утриматися від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.
Дети:
Способ применения и дозы:
Рекомендована доза для дорослих становить 7,5 мг або 15 мг на добу, залежно від інтенсивності болю та тяжкості запалення.Загальна добова доза мелоксикаму незалежно від лікарської форми не повинна перевищувати 15 мг.Оскільки зі збільшенням дози і тривалості лікування підвищується ризик побічних реакцій, необхідно застосовувати найменшу ефективну добову дозу і найкоротшу тривалість лікування. Застосування парентеральної форми слід зазвичай обмежувати однією разовою дозою при ініціюванні лікування. В обґрунтованих випадках максимальна тривалість лікування може становити 2-3 дні (наприклад, якщо пероральний шлях введення мелоксикаму не застосовний). Для продовження лікування слід застосовувати пероральні форми препарату.Особливі групи пацієнтівПацієнти літнього віку і пацієнти з підвищеним ризиком побічних явищ:Рекомендована добова доза для пацієнтів літнього віку становить 7,5 мг (половина ампули).У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку побічних явищ лікування слід починати з дози 7,5 мг на добу (див. розділ Особливості застосування).Пацієнти з порушенням функції нирок:У пацієнтів з важкою нирковою недостатністю, які перебувають на гемодіалізі, добова доза не повинна перевищувати 7,5 мг (половину ампули).У пацієнтів з легким або помірним ступенем ниркової недостатності (пацієнтів із кліренсом креатиніну вищим, ніж 25 мл/хв) зниження дози не потрібно.Пацієнти з порушенням функції печінки:У пацієнтів з легким або помірним ступенем печінкової недостатності зниження дози не потрібно.Спосіб введенняПрепарат слід застосовувати шляхом повільної глибокої внутрішньом’язової ін’єкції. Розчин мелоксикаму не можна вводити внутрішньовенно. При виникненні сильного болю під час ін’єкції введення слід негайно припинити. У пацієнтів з ендопротезом тазостегнового суглоба для ін’єкцій слід використовувати сідницю протилежної сторони.Через можливу несумісність мелоксикаму розчин для ін’єкцій не можна змішувати з іншими лікарськими засобами в одному шприці.Діти. Застосування препарату МЕЛОКСИКАМ-ЗЕНТІВА, розчин для ін’єкцій 15 мг/1,5 мл, протипоказане дітям (віком до 18 років) (див. розділ Протипоказання).
Передозировка:
Симптоми гострого передозування НПЗП зазвичай обмежуються летаргією, сонливістю, нудотою, блюванням та епігастральним болем, які в цілому є оборотними при підтримуючій терапії. Може виникнути шлунково-кишкова кровотеча. Тяжке отруєння може призвести до артеріальної гіпертензії, гострої ниркової недостатності, дисфункції печінки, пригнічення дихання, коми, судом, серцево-судинної недостатності та зупинки серця. Повідомлялося про анафілактоїдні реакції при терапевтичному застосуванні НПЗП, що також може спостерігатися при передозуванні.При передозуванні НПЗП пацієнтам рекомендовано симптоматичні та підтримуючі заходи. Дослідження показали прискорене виведення мелоксикаму за допомогою 4 пероральних доз холестираміну 3 рази на день.
Побочные действия:
Набряк, артеріальна гіпертензія та серцева недостатність спостерігалися при лікуванні НПЗП.Більшість побічних ефектів, що спостерігаються, шлунково-кишкового походження. Можлива пептична виразка, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, іноді летальна, особливо у пацієнтів літнього віку (див. розділ Особливості застосування). Після застосування спостерігалася нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, абдомінальний біль, мелена, блювання кров’ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона (див. розділ Особливості застосування). З меншою частотою спостерігався гастрит.Критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій лікарського засобу: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥ 1/10000, < 1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (не можна визначити за наявними даними).З боку системи крові та лімфатичної системи:нечасто – анемія;рідко – відхилення показників аналізу крові від норми (включаючи зміну кількості лейкоцитів), лейкопенія, тромбоцитопенія.Повідомлялося про дуже рідкі випадки агранулоцитозу (див. Окремі серйозні та/або часті побічні реакції).З боку імунної системи:нечасто – алергічні реакції, інші ніж анафілактичні або анафілактоїдні;невідомо – анафілактичний шок, анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція, включаючи шок.Психічні розлади:рідко – зміна настрою, нічні кошмари;невідомо – сплутаність свідомості, дезорієнтація, безсоння.З боку нервової системи:часто – головний біль;нечасто – запаморочення, сонливість.З боку органів зору:рідко – розлади функції зору, що включають нечіткість зору; кон’юнктивіт.З боку органів слуху та вестибулярного апарату:нечасто – запоморочення;рідко – дзвін у вухах.Кардіальні порушення: рідко – відчуття серцебиттяПовідомлялося про серцеву недостатність, пов’язану із застосуванням НПЗП.Судинні розлади:нечасто – підвищення артеріального тиску (див. розділ Особливості застосування), припливи.З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:рідко – астма у пацієнтів з алергією на аспірин та інші НПЗП;невідомо – інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель.З боку травного тракту:часто – диспепсія, нудота, блювання, біль у животі, діарея;нечасто – прихована або макроскопічна шлунково-кишкова кровотеча, стоматит, гастрит, запор, метеоризм, відрижка;рідко – коліт, гастродуоденальна виразка, езофагіт;дуже рідко – шлунково-кишкова перфорація.Шлунково-кишкова кровотеча, виразки або перфорація можуть бути тяжкими та потенційно летальними, особливо у пацієнтів літнього віку (див. розділ Особливості застосування).Розлади гепатобіліарної системи:нечасто – порушення показників функції печінки (наприклад підвищення трансаміназ або білірубіну);дуже рідко – гепатит;невідомо – жовтяниця, печінкова недостатність.З боку шкіри і підшкірної клітковини: нечасто – ангіоневротичний набряк, свербіж, висипання;рідко – синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, кропив’янка;дуже рідко – бульозний дерматит, мультиформна еритема;невідомо – реакції фоточутливості, ексфоліативний дерматит.З боку сечовидільної системи: нечасто – затримка натрію та води, гіперкаліємія (див. розділи Особливості застосування та Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій), зміни показників функції нирок (підвищення креатиніну та/або сечовини сироватки); дуже рідко – гостра ниркова недостатність, зокрема у пацієнтів з факторами ризику (див. розділ Особливості застосування);не відомо – інфекції сечовивідних шляхів, порушення частоти сечовипускання.Загальні розлади та реакція у місці введення:часто – затвердіння у місці ін’єкції, біль у місці ін’єкції;нечасто – набряк, включаючи набряк нижніх кінцівок;не відомо – грипоподібні симптоми.Опорно-рухова система:невідомо – артралгія, біль у спині, ознаки та симптоми, пов’язані із суглобами.Окремі серйозні та/або часті побічні реакцій.Повідомлялося про дуже рідкі випадки агранулоцитозу у пацієнтів, які приймали мелоксикам та інші потенційно мієлотоксичні лікарські засоби (див. розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).Побічні реакції, які не асоціювалися із застосуванням препарату, але які є загальноприйнято характерними для інших сполук класу. Органічне ниркове ураження, що, ймовірно, призводить до гострої ниркової недостатності: повідомлялося про дуже рідкі випадки інтерстиціального нефриту, гострого тубулярного некрозу, нефротичного синдрому та папілярного некрозу (див. розділ Особливості застосування).
Лекарственное взаимодействие:
Фармакодинамічні взаємодії.Інші нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г/добу. Не рекомендується комбінація з іншими НПЗП (див. розділ Особливості застосування), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в протизапальних дозах (≥ 1 г разова доза або ≥ 3 г загальна добова доза).Кортикостероїди (наприклад глюкокортикоїди). Одночасне застосування з кортикостероїдами потребує обережності через підвищений ризик кровотечі або появи виразок у шлунково-кишковому тракті.Антикоагулянти або гепарин, що застосовується в геріатричній практиці або терапевтичних дозах. Значно підвищується ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки. НПЗП можуть посилювати ефекти антикоагулянтів, таких як варфарин (див. розділ Особливості застосування). Не рекомендується одночасне застосування НПЗП та антикоагулянтів або гепарину в геріатричній практиці або в терапевтичних дозах (див. розділ Особливості застосування).В інших випадках застосування гепарину необхідна обережність через підвищений ризик кровотеч. Необхідний ретельний контроль МНВ (міжнародного нормалізованого відношення), якщо доведена неможливість уникнення даної комбінації.Тромболітичні та антиагрегаційні лікарські засоби. Підвищений ризик кровотеч шляхом пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки.Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі.Діуретики, інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину ІІ. НПЗП можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарських засобів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад у пацієнтів з дегідратацією або у пацієнтів літнього віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину ІІ та лікарських засобів, що пригнічують циклооксигеназу, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, що зазвичай є оборотною. Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам необхідно отримувати адекватну кількість рідини, а також слід контролювати ниркову функцію після початку сумісної терапії та періодично надалі (див. розділ Особливості застосування). Інші антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад бета-адреноблокатори). Як і при застосуванні нижчезазначенних лікарських засобів, може розвинутися зниження антигіпертензивного ефекту бета-блокаторів (внаслідок пригнічення простагландинів із судинорозширювальним ефектом).Інгібітори кальциневрину (наприклад циклоспорин, такролімус). Нефротоксичніть інгібіторів кальциневрину може посилюватися НПЗП шляхом медіації ефектів ниркових простагландинів. Під час лікування слід контролювати ниркову функцію. Рекомендований ретельний контроль функції нирок, особливо у пацієнтів літнього віку. Внутрішньоматкові засоби контрацепції. НПЗП знижують ефективність внутрішньоматкових протизаплідних засобів. Раніше повідомлялося про зниження ефективності внутрішньоматкових засобів контрацепції при застосуванні НПЗП, але це потребує подальшого підтвердженняФармакокінетична взаємодія: вплив мелоксикаму на фармакокінетику інших лікарських засобів.Літій. Є дані щодо НПЗП, які підвищують рівень концентрації літію у плазмі крові (шляхом зниження ниркової екскреції літію), які можуть досягти токсичних величин. Одночасне застосування літію та НПЗП не рекомендовано (див. розділ Особливості застосування). Якщо комбінована терапія необхідна, слід ретельно контролювати вміст літію у плазмі крові на початку лікування, при підборі дози та при припиненні лікування мелоксикамом.Метотрексат. НПЗП можуть зменшувати тубулярну секрецію метотрексату, тим самим підвищуючи концентрацію його у плазмі крові. З цієї причини не рекомендується супутньо застосовувати НПЗП пацієнтам, які приймають високу дозу метотрексату (понад 15 мг/тиждень) (див. розділ Особливості застосування). Ризик взаємодії НПЗП і метотрексату слід враховувати також пацієнтам, які приймають низьку дозу метотрексату, у т. ч. пацієнтам з порушеною функцією нирок. У разі якщо потрібне комбіноване лікування, необхідно контролювати показники аналізу крові та функції нирок. Слід дотримуватися обережності у разі, коли прийом НПЗП і метотрексату триває 3 дні поспіль, оскільки плазмовий рівень метотрексату може підвищитись та посилити токсичність. Хоча фармакокінетика метотрексату (15 мг/тиждень) не зазнала впливу супутнього лікування мелоксикамом, слід вважати, що гематологічна токсичність метотрексату може зростати при лікуванні НПЗП (див. вище) (див. розділ Побічні реакції).Фармакокінетична взаємодія: вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику мелоксикаму.Холестирамін прискорює виведення мелоксикаму шляхом порушення внутрішньопечінкової циркуляції, тому кліренс мелоксикаму підвищується на 50 % і період напіввиведення знижується до 13±3 годин. Ця взаємодія є клінічно значимою.Не виявлено клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії при одночасному прийомі з антацидами, циметидином та дигоксином.
Условия хранения:
Зберігати в оригінальній картонній упаковці при температурі нижче 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.
Форма выпуска / упаковка:
№ 5, № 10: по 1,5 мл розчину в ампулі, по 5 або по 10 ампул у картонній коробці.
Категория отпуска:
Без рецепта.
Дополнительно:
Рекокса (Recoxa)
Форма выпуска, состав и упаковка
Таблетки бледно-желтого цвета, круглые, одна сторона выпуклая со скошенным краем, на выпуклой стороне — логотип фирмы, на другой стороне — вогнутая риска, по обе стороны от которой выгравировано «B18». 1 таб. мелоксикам 7.5 мг. Вспомогательные вещества: натрия цитрат, лактоза, целлюлоза микрокристаллическая, повидон, кремния диоксид коллоидный, кросповидон, магния стеарат.
Таблетки бледно-желтого цвета, круглые, одна сторона выпуклая со скошенным краем, на выпуклой стороне — логотип фирмы, на другой стороне — вогнутая риска, по обе стороны от которой выгравировано «B19». 1 таб. мелоксикам 15 мг. Вспомогательные вещества: натрия цитрат, лактоза, целлюлоза микрокристаллическая, повидон, кремния диоксид коллоидный, кросповидон, магния стеарат.
Клинико-фармакологическая группа: НПВС.
Фармакологическое действие
НПВС, относится к производным еноловой кислоты и оказывает противовоспалительное, анальгезирующее и жаропонижающее действие. Выраженное противовоспалительное действие мелоксикама установлено на всех стандартных моделях воспаления. Механизм действия мелоксикама состоит в его способности ингибировать синтез простагландинов — известных медиаторов воспаления.
In vivo мелоксикам ингибирует синтез простагландинов в месте воспаления в большей степени, чем в слизистой оболочке желудка или почках. Эти различия связаны с более селективным ингибированием циклооксигеназы-2 (ЦОГ-2) по сравнению с циклооксигеназой-1 (ЦОГ-1). Считается, что ингибирование ЦОГ-2 обеспечивает терапевтический эффект НПВС, тогда как ингибирование постоянно присутствующего изофермента ЦОГ-1 может быть причиной побочных действий со стороны желудка и почек. Селективность мелоксикама в отношении ЦОГ-2 подтверждена в различных тест-системах, как in vitro, так и ex vivo. Селективная способность мелоксикама ингибировать ЦОГ-2 показана при использовании в качестве тест-системы цельной крови человека in vitro.
Ex vivo установлено, что мелоксикам (в дозах 7.5 мг и 15 мг) активнее ингибировал ЦОГ-2 (оказывая большее ингибирующее влияние на продукцию простагландина Е2, стимулируемую липополисахаридом/реакция, контролируемая ЦОГ-2/), чем на продукцию тромбоксана, участвующего в процессе свертывания крови (реакция, контролируемая ЦОГ-1). Эти эффекты зависели от величины дозы.
Ex vivo показано, что мелоксикам в рекомендуемых дозах не влиял на агрегацию тромбоцитов и время кровотечения в отличие от индометацина, диклофенака, ибупрофена и напроксена, которые значительно подавляли агрегацию тромбоцитов и увеличивали время кровотечения. В клинических исследованиях побочные эффекты со стороны ЖКТ в целом возникали реже при приеме мелоксикама 7.5 мг и 15 мг, чем при приеме других НПВС, с которыми проводилось сравнение. Это различие в частоте побочных эффектов со стороны ЖКТ, в основном, связано с тем, что при приеме мелоксикама реже наблюдались такие явления как диспепсия, рвота, тошнота, абдоминальные боли.
Фармакокинетика
Всасывание
Мелоксикам хорошо всасывается из ЖКТ, о чем свидетельствует высокая абсолютная биодоступность при приеме внутрь (89%). При однократном приеме препарата средняя Cmax в плазме достигается в течение 5-6 ч. При многократном применении устойчивое состояние фармакокинетики достигается в срок от 3 до 5 дней. Диапазон различий между Cmax и Cmin препарата в период устойчивого состояния фармакокинетики после его приема 1 раз/сут относительно невелик и составляет 0.4-1 мкг/мл — для дозы 7.5 мг и 0.8-2 мкг/мл — для дозы 15 мг. Cmax в плазме в период устойчивого состояния фармакокинетики достигается в течение 5-6 ч. Концентрации препарата после постоянного приема препарата в течение более 1 года сходны с концентрациями, которые отмечаются после первого достижения устойчивого состояния фармакокинетики. Одновременный прием пищи не влияет на всасывание препарата.
Распределение
Мелоксикам хорошо связывается с белками плазмы, особенно с альбумином (99%). Проникает в синовиальную жидкость, концентрация в синовиальной жидкости составляет примерно 50% концентрации в плазме. Vd низкий, в среднем составляет 11 л. Межиндивидуальные различия составляют 30-40%.
Метаболизм
Мелоксикам почти полностью метаболизируется в печени с образованием 4 фармакологически неактивных производных. Основной метаболит, 5′-карбоксимелоксикам (60% от величины дозы), образуется путем окисления промежуточного метаболита, 5′-гидроксиметилмелоксикама, который также экскретируется, но в меньшей степени (9% от величины дозы). Исследования in vitro показали, что в данном метаболическом превращении важную роль играет изофермент CYP2C9, дополнительное значение имеет изофермент CYP3A4. В образовании двух других метаболитов (составляющих соответственно 16% и 4% от величины дозы препарата) принимает участие пероксидаза, активность которой, вероятно, индивидуально варьирует.
Выведение
Выводится в равной степени с калом и мочой, преимущественно в виде метаболитов. В неизмененном виде с калом выводится менее 5% от величины суточной дозы, в моче в неизмененном виде препарат обнаруживается только в следовых количествах. Средний T1/2 составляет 20 ч. Плазменный клиренс составляет в среднем 8 мл/мин. Фармакокинетика в особых клинических случаях Недостаточность функции печени, а также слабо или умеренно выраженная почечная недостаточность существенного влияния на фармакокинетику мелоксикама не оказывает.
При терминальной почечной недостаточности увеличение Vd может привести к более высоким концентрациям свободного мелоксикама, поэтому у этих пациентов суточная доза не должна превышать 7.5 мг. У пожилых пациентов средний плазменный клиренс в период устойчивого состояния фармакокинетики немного ниже, чем у молодых пациентов.
Показания
Симптоматическое лечение:
-
остеоартроза;
-
ревматоидного артрита;
-
анкилозирующего спондилита.
Режим дозирования
Внутрь при ревматоидном артрите и анкилозирующем спондилите препарат назначают по 15 мг/сут, при достижении положительного терапевтического эффекта доза может быть снижена до 7.5 мг/сут.
При остеоартрозе суточная доза составляет 7.5, при необходимости дозу повышают до 15 мг/сут. Максимальная суточная доза — 15 мг. Для подростков максимальная доза составляет 0.25 мг/кг массы тела. У пациентов с повышенным риском побочных реакций суточная доза не должна превышать 7.5 мг.
У пациентов с терминальной стадией почечной недостаточности, находящихся на гемодиализе, доза препарата Рекокса не должна превышать 7.5 мг. У пациентов с небольшими или умеренными нарушениями функции почек (КК более 25 мл/мин) снижение дозы не требуется. Таблетки следует принимать во время еды, запивая водой или другим напитком.
Побочное действие
Ниже описаны нежелательные явления, связь которых с применением препарата Рекокса, расценивалась как возможная. Данные о частоте этих явлений основаны на сведениях, полученных в клинических исследованиях без учета причинно-следственной связи.
Клинические исследования включали 3750 пациентов, которые принимали 7.5 мг или 15 мг препарата в сутки в течение срока до 18 мес (средняя продолжительность лечения 127 дней). Нежелательные явления, связь которых с приемом препарата расценивалась как возможная, зарегистрированные при широком применении препарата, отмечены (*). Частоту этих редких явлений трудно оценить.
Предполагается, что она составляет менее 0.1%.
-
Со стороны пищеварительной системы: >1% — диспепсия, тошнота, рвота, боли в животе, запор, метеоризм, диарея; 0.1-1% — эзофагит, стоматит, отрыжка, гастродуоденальная язва, скрытое или макроскопически видимое желудочно-кишечное кровотечение, преходящие изменения функции печени (повышение активности печеночных трансаминаз или уровня билирубина); <0.1% — перфорация ЖКТ, колит; гепатит*, гастрит*.
Желудочно-кишечное кровотечение, эрозивно-язвенное поражение и перфорация ЖКТ потенциально могут приводить к угрожающим жизни состояниям.
-
Со стороны системы кроветворения: >1% — анемия; 0.1-1% — лейкопения, изменение лейкоцитарной формулы, тромбоцитопения. Предрасполагающим фактором для возникновения цитопении является одновременное применение потенциально миелотоксических лекарственных средств, в частности метотрексата.
Дерматологические реакции: >1% — зуд, кожная сыпь; 0.1-1% — крапивница; <0.1% — фотосенсибилизация. В редких случаях возможно развитие буллезных реакций, многоформной эритемы, синдрома Стивенса-Джонсона, токсического эпидермального некролиза*.
-
Со стороны дыхательной системы: < 0.1% — у предрасположенных пациентов после назначения ацетилсалициловой кислоты или других НПВС, включая Рекоксу, сообщалось об остром развитии бронхиальной астмы.
-
Со стороны ЦНС: >1% — головная боль; 0.1-1% — головокружение, шум в ушах, сонливость; <0.1% — спутанность сознания* нарушение ориентации, изменение настроения*.
-
Со стороны сердечно-сосудистой системы: >1% — отеки; 0.1-1% — повышение АД, сердцебиение, приливы.
-
Со стороны мочевыделительной системы: 0.1-1% — изменения лабораторных показателей функции почек (повышение уровня креатинина и/или мочевины в крови); <0.1% — острая почечная недостаточность*. При применении НПВС могут возникать интерстициальный нефрит, альбуминурия и гематурия, однако связь этих изменений с применением мелоксикама пока не установлена.
-
Со стороны органа зрения: <0.1% — конъюнктивит*, нарушения зрения, в т.ч. нечеткость зрения*. Аллергические реакции: <0.1% — ангионевротический отек, реакции гиперчувствительности немедленного типа (в т.ч. анафилактические и анафилактоидные*).
Противопоказания
-
язвенная болезнь желудка и двенадцатиперстной кишки в фазе обострения;
-
тяжелая недостаточность функции печени;
-
почечная недостаточность тяжелой степени (без проведения гемодиализа);
-
явное желудочно-кишечное кровотечение, недавно перенесенное цереброваскулярное кровотечение или другое кровотечение;
-
тяжелая неконтролируемая сердечная недостаточность;
-
беременность;
-
лактация (грудное вскармливание);
-
детский и подростковый возраст до 12 лет;
-
известная повышенная чувствительность к мелоксикаму или любому компоненту препарата.
Существует вероятность перекрестной чувствительности к ацетилсалициловой кислоте и другим НПВС. Препарат нельзя назначать пациентам, у которых ранее после приема ацетилсалициловой кислоты или других НПВС отмечались симптомы бронхиальной астмы, полипоз носа, ангионевротический отек или крапивница.
С осторожностью следует назначать препарат при эрозивно-язвенных поражениях ЖКТ, пациентам пожилого возраста.
Беременность и лактация
Рекокса противопоказана при беременности. Подавление синтеза простагландинов может оказывать нежелательное воздействие на беременность и развитие плода. Данные эпидемиологических исследований указывают на увеличение риска самопроизвольных абортов и пороков сердца у плода после применения ингибиторов синтеза простагландинов во время беременности. Абсолютный риск развития пороков сердца увеличивался с менее 1% до 1.5%. Такой риск повышается с увеличением дозы и продолжительности терапии. В III триместре беременности применение ингибиторов синтеза простагландинов может привести к следующим нарушениям развития плода:
-
преждевременное закрытие артериального протока и легочная гипертензия вследствие токсического воздействия на сердечно-легочную систему;
-
дисфункция почек, с дальнейшим развитием почечной недостаточности с уменьшением количества амниотической жидкости.
У матери во время родов может увеличиваться продолжительность кровотечения и снижаться сократительная способность матки, и как следствие, увеличиваться время родов. Известно, что НПВС проникают в грудное молоко, поэтому Рекоксу не рекомендуется применять в период кормления грудью. Применение мелоксикама, как и других препаратов блокирующих циклооксигеназу/синтез простагландинов, может влиять на фертильность, поэтому не рекомендуется женщинам, желающим забеременеть.
При нарушении способности к зачатию у женщин или проведении обследования по поводу бесплодия необходимо рассмотреть вопрос об отмене мелоксикама.
Применение при нарушениях функции печени
Препарат противопоказан при тяжелой печеночной недостаточности. У пациентов с клинически стабильным циррозом печени снижение дозы препарата не требуется.
Применение при нарушениях функции почек
Препарат противопоказан при почечной недостаточности тяжелой степени (без проведения гемодиализа). У пациентов с терминальной стадией почечной недостаточности, находящихся на гемодиализе, доза препарата Рекокса не должна превышать 7.5 мг.
У пациентов с небольшими или умеренными нарушениями функции почек (КК более 25 мл/мин) снижение дозы не требуется.
Особые указания
Следует соблюдать осторожность при лечении пациентов с заболеваниями ЖКТ в анамнезе и у пациентов, получающих антикоагулянты. Пациенты, у которых отмечаются симптомы со стороны ЖКТ, должны регулярно наблюдаться.
При возникновении язвенного поражения ЖКТ или желудочно- кишечного кровотечения Рекоксу необходимо отменить. Как и при использовании других НПВС, желудочно-кишечное кровотечение, язвы и перфорации, потенциально опасные для жизни пациента, могут возникать в ходе лечения в любое время, как при наличии симптомов или сведений о серьезных желудочно-кишечных осложнениях в анамнезе, так и при отсутствии этих признаков. Последствия данных осложнений в целом более серьезны у лиц пожилого возраста.
Особое внимание следует уделять пациентам, сообщающим о развитии нежелательных явлений со стороны кожи и слизистых оболочек. В таких случаях должен рассматриваться вопрос о прекращении применения препарата Рекокса. НПВС ингибируют в почках синтез простагландинов, которые участвуют в поддержании почечной перфузии.
Применение НПВС у пациентов со сниженным почечным кровотоком или уменьшенным объемом циркулирующей крови может привести к декомпенсации скрыто протекающей почечной недостаточности. После отмены НПВС функция почек обычно восстанавливается до исходного уровня. В наибольшей степени риску развития этой реакции подвержены пациенты пожилого возраста, больные, у которых отмечается дегидратация, застойная сердечная недостаточность, цирроз печени, нефротический синдром или заболевания почек, пациенты, получающие диуретические средства, ингибиторы АПФ, антагонисты рецепторов ангиотензина II, а также пациенты, перенесшие серьезные хирургические вмешательства, приводящие к гиповолемии.
У таких пациентов в начале терапии следует тщательно контролировать диурез и функцию почек. В редких случаях НПВС могут вызвать интерстициальный нефрит, гломерулонефрит, медуллярный почечный некроз или нефротический синдром.
При использовании препарата Рекокса сообщалось об эпизодическом повышении уровня трансаминаз или других показателей функции печени в сыворотке крови. В большинстве случаев это повышение было небольшим и преходящим. Если выявленные изменения существенны или не уменьшаются со временем, Рекоксу следует отменить, и проводить наблюдение за выявленными лабораторными изменениями.
У пациентов с клинически стабильным циррозом печени снижение дозы препарата не требуется. Ослабленные или истощенные пациенты могут хуже переносить нежелательные явления, поэтому такие пациенты должны тщательно наблюдаться. Осторожность должна соблюдаться при лечении пациентов пожилого возраста, у которых выше вероятность нарушений функции почек, печени и сердца.
Применение НПВС совместно с диуретиками может приводить к задержке натрия, калия и воды, и оказывать влияние на натрийуретический эффект мочегонных средств. В результате этого у предрасположенных пациентов возможно усиление признаков сердечной недостаточности или гипертензии. Мелоксикам, также как и другие НПВС, может маскировать симптомы инфекционного заболевания.
Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами
Специальных исследований в отношении влияния препарата на способность управлять автотранспортом и механизмами не проводилось. От этой деятельности следует воздерживаться пациентам с нарушениями зрения, пациентам, отмечающим сонливость или другие нарушения со стороны ЦНС.
Передозировка
Антидот не известен, в случае передозировки препарата следует провести промывание желудка и общую поддерживающую терапию. В клинических исследованиях показано, что колестирамин, связывая мелоксикам в ЖКТ, приводит к его более быстрому выведению.
Лекарственное взаимодействие
Одновременное применение Рекокса с другими НПВС увеличивает риск образования язв в ЖКТ и желудочно-кишечных кровотечений вследствие синергизма действия. Совместное применение мелоксикама и других НПВС не рекомендуется. Совместное применение ацетилсалициловой кислоты (1000 мг 3 раза/сут) и мелоксикама у здоровых добровольцев приводило к увеличению AUC (10%) и Cmax (24%) мелоксикама. Клиническое значение этого взаимодействия не известно. Антикоагулянты для приема внутрь, антиагреганты, гепарин для системного применения, тромболитические средства при одновременном применении с Рекоксой повышают риск развития кровотечений.
В случае невозможности избежать одновременного применения этих препаратов, необходимо тщательное наблюдение за эффектами антикоагулянтов. НПВС повышают концентрацию лития в плазме за счет снижения почечной экскреции лития. Концентрация лития в плазме может достигать токсических значений. Совместное применение лития и НПВС не рекомендуется.
В случае необходимости такой комбинированной терапии следует контролировать концентрацию лития в плазме в начале лечения, при подборе дозы и отмене мелоксикама. НПВС могут уменьшать канальцевую секрецию метотрексата и таким образом увеличивать концентрацию метотрексата в плазме.
В связи с этим больным, получающим высокие дозы метотрексата (более 15 мг в неделю), одновременное применение НПВС не рекомендуется. Риск взаимодействия при одновременном применении метотрексата и НПВС возможен также у пациентов, получающих низкие дозы метотрексата, особенно у пациентов с нарушениями функции почек.
При необходимости комбинированной терапии следует контролировать формулу крови и функцию почек. Необходимо соблюдать осторожность в случае, если НПВС и метотрексат применяются одновременно в течение 3 дней, т.к. концентрация метотрексата в плазме может повышаться и, как следствие могут возникать токсические эффекты. Одновременное применение мелоксикама не влияло на фармакокинетику метотрексата в дозе 15 мг в неделю, однако следует принимать во внимание, что гематологическая токсичность метотрексата усиливается при одновременном приеме НПВС. Ранее сообщалось о снижении эффективности внутриматочных контрацептивных средств при применении НПВС. Это наблюдение требует дальнейшего подтверждения.
Применение НПВС повышает риск развития острой почечной недостаточности у пациентов с обезвоживанием. У пациентов, получающих Рекоксу и диуретики, должна поддерживаться адекватная гидратация. До начала лечения необходимо исследование функции почек. НПВС снижают эффект антигипертензивных средств (например, бета-адреноблокаторы, ингибиторы АПФ, вазодилататоры, диуретики), вследствие ингибирования простагландинов, обладающих вазодилатирующими свойствами. Совместное применение НПВС и антагонистов рецепторов ангиотензина II (также как и ингибиторов АПФ) усиливает эффект снижения гломерулярной фильтрации.
У пациентов с нарушением функции почек это может привести к развитию острой почечной недостаточности. НПВС, оказывая действие на почечные простагландины, могут усиливать нефротоксичность циклоспорина. В случае проведения комбинированной терапии следует контролировать функцию почек. Мелоксикам выводится из организма преимущественно путем печеночного метаболизма, около 2/3 количества препарата, подвергающегося метаболизму в печени, разрушается изоферментами CYP (основной путь метаболизма — изофермент CYP2С9, дополнительный — изофермент CYP3А4), около 1/3 метаболизируется другими системами, например, путем перекисного окисления.
При использовании совместно с мелоксикамом лекарственных препаратов, которые обладают известной способностью ингибировать CYP2C9 и/или CYP3A4 (или метаболизируются при участии этих ферментов), следует принимать во внимание возможность фармакокинетического взаимодействия. Колестирамин, связывая мелоксикам в ЖКТ, приводит к его более быстрому выведению.
При одновременном применении мелоксикама, антацидов, циметидина, дигоксина или фуросемида значимых фармакокинетических взаимодействий выявлено не было. Нельзя исключить возможность взаимодействия с пероральными гипогликемическими средствами.
Условия и сроки хранения
Препарат следует хранить в недоступном для детей месте при температуре не выше 25°C. Срок годности — 5 лет.