Кордарон инструкция по применению цена в украине - Большая энциклопедия инструкций и руководств

Кордарон

Список товаров
Инструкции
Цены в аптеках
Аналоги

С этим товаром покупают

Редакторская группа

Дата создания: 27.04.2021
Дата обновления: 23.09.2023

Автор

Рецензент

Кордарон

Лекарственный препарат Кордарон — антиаритмический препарат.

Форма выпуска и состав

Препарат Кордарон выпускают в двух лекарственных формах — в виде таблеток и раствора для внутривенного применения. Таблетки фасуют по 10 шт. в блистеры, раствор — по 3 мл в стеклянные ампулы. В упаковку из картона вкладывают инструкцию и 3 блистера с таблетками или 6 ампул.

В качестве действующего ингредиента используется амиодарона гидрохлорид, в 1 таблетке его содержание — 200 мг, в 1 мл раствора — 50 мг.

Дополнительные компоненты:

в таблетках — кремния диоксид, повидон К90F, кукурузный крахмал, моногидрат лактозы, магния стеарат;
в растворе — полисорбат 80, бензиловый спирт, инъекционная вода.

Купить лекарство Кордарон можно с помощью сайта МИС Аптека 9-1-1.

Фармакологические свойства

Фармакодинамика

Антиаритмические свойства. Удлинение третьей фазы потенциала действия кардиомиоцитов без влияния на его высоту или скорость подъема (класс III по классификации Vaughan Williams). Изолированное увеличение третьей фазы потенциала действия происходит за счет замедления тока калия через калиевые каналы, при этом никаких изменений не происходит в работе натриевых и кальциевых каналов. Замедление сердечного ритма путём уменьшения автоматизма синусового узла. Этот эффект не блокируется атропином. Неконкурентно блокирует альфа- и бета-адренорецепторы. Замедляет синоатриальную, предсердную и узловую проводимость, что происходит более интенсивно при наличии высокой частоты сердечных сокращений. Не влияет на желудочковую проводимость. Удлиняет рефрактерный период и уменьшает возбудимость миокарда на предсердном, узловом и желудочковом уровне. Замедляет проводимость и удлиняет рефрактерный период дополнительных предсердно-желудочковых путей. Отсутствие отрицательного инотропного эффекта. Сердечно-легочная реанимация при остановке сердца, связанной с фибрилляцией желудочков, резистентной к электроимпульсной терапии. Безопасность и эффективность внутривенного введения амиодарона пациентам, у которых вне стационара возникала остановка сердца из-за желудочковой фибрилляции, резистентной к электроимпульсной терапии, изучали в двух двойно слепых исследованиях: исследовании ARREST, в котором амиодарон сравнивали с с лидокаином. Первоначальной конечной точкой обоих исследований было количество пациентов, выживших до момента госпитализации для стационарного лечения.

Во время исследования ARREST 504 пациенты, перенесшие остановку сердца вне стационара вследствие фибрилляции желудочков или желудочковой тахикардии без пульса, резистентной до трех и более дефибрилляций и введения адреналина, были рандомизированы у 2 группы, в одной из которых пациентам быстро вводили. в дозе 300 мг, разведенный в 20 мл 5% раствора глюкозы (246 пациентов), а в другой – плацебо (258 пациентов). Амиодарон статистически значимо увеличивал шансы на успешное проведение реанимационных мероприятий и госпитализацию: среди 197 пациентов (39%), живших на момент госпитализации, было 44% пациентов из группы амиодарона по сравнению с 34% пациентов из группы плацебо (р=0,03) . После поправки на другие прогностические факторы результата лечения скорректированное отношение шансов для показателя выживаемости к моменту поступления в больницу для группы амиодарона по сравнению с группой плацебо составило 1,6 (95% доверительный интервал: 1,1–2,4; р=0,02). . В группе амиодарона по сравнению с группой плацебо наблюдалась более высокая частота возникновения артериальной гипотензии (59% по сравнению с 48%, р=0,04) и брадикардии (41% по сравнению с 25%, р=0,004).

Во время исследования ALIVE 347 пациентов с фибрилляцией желудочков, резистентной к трем и более дефибрилляциям, введение адреналина и еще одной дефибрилляции, или с рецидивом фибрилляции желудочков после первоначально успешной дефибрилляции рандомизировали в группу получения амиодарона (в дозе 5 в 30 мл 5% раствора глюкозы) и соответствующего плацебо, имитирующего лидокаин, или в группу получения лидокаина (1,5 мг/кг в концентрации 10 мг/мл) и соответствующего плацебо, имитирующего амиодарон и содержащего тот же растворитель (полисорбат 80 ). Амиодарон статистически значимо увеличивал шансы на успешное проведение реанимационных мероприятий и госпитализацию у 347 пациентов, включенных в исследование: 22,8% в группе амиодарона (41 пациент из 180) по сравнению с 12% в группе лидокаина (20 пациентов из 167) . После поправки на другие прогностические факторы, влиявшие на выживаемость, скорректированное отношение шансов для показателя выживаемости к моменту поступления в больницу для группы амиодарона по сравнению с группой лидокаина составило 2,49 (95% доверительный интервал: 1,28–4,85; р= 0,007). Между двумя группами лечения не выявлено никаких различий по количеству пациентов, нуждавшихся в терапевтических мерах по поводу брадикардии с применением атропина или по поводу пониженного артериального давления с применением допамина, а также различий по количеству пациентов, получавших лидокаин (дополнительно к лечению, назначенному в пределах исследование). Количество пациентов, у которых после дефибрилляции и введения исследуемого препарата возникала асистолия, в группе лидокаина (28,9%) было статистически значительно больше, чем в группе амиодарона (18,4%), р=0,04.

Педиатрическая популяция

Никаких контролируемых клинических исследований препарата с участием детей не проводилось. По данным публикаций безопасность применения амиодарона исследовалась с участием 1118 педиатрических пациентов с разными типами аритмий.

В рамках клинических исследований с участием детей применяли следующие дозировки препарата:

· погрузочная доза для ребенка 5 мг/кг массы тела в течение от 20 минут до 2 часов;

· поддерживающая доза 10–15 мг/кг/сут в течение от нескольких часов до нескольких дней.

При необходимости одновременно может быть начата терапия пероральным препаратом в обычной дозе нагрузки, начиная с первого дня инфузии.

Фармакокинетика

Количество введенного внутривенно амиодарона в крови быстро снижается вследствие насыщения тканей и поступления его в рецепторы. Максимум активности достигается через 15 минут и снижается в течение 4 часов. Амиодарон в основном метаболизируется цитохромом CYP3A4, а также цитохромом CYP2C8. Амиодарон и его метаболит десетиламиодарон являются потенциальными ингибиторами цитохрома in vitro CYP1A1, CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4, CYP2A6, CYP2C8 и CYP2B6. Амиодарон и деcетиламиодарон могут также ингибировать транспортные белки, такие как P-GP и органический катионный транспортер 2 (OCT2). Одно исследование показало повышение концентрации креатинина на 1,1% (субстрат OCT2). Данные in vivo указывают на взаимодействие между амиодароном и CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 и Р-GP субстратами.

Педиатрическая популяция

Никаких контролируемых клинических исследований препарата с участием детей не проводилось. Имеющиеся ограниченные данные публикаций не выявляют различий между фармакокинетическими параметрами у взрослых и детей.

Доклинические данные по безопасности

В 2-летнем исследовании канцерогенности у крыс амиодарон приводил к увеличению количества фолликулярных опухолей щитовидной железы (аденом и/или карцином) у животных обоих полов при клинически значимых экспозициях. Поскольку результаты исследования мутагенности были отрицательными, развитие этого типа опухолей предложено объяснять эпигенетическим, а не генотоксическим механизмом. Исследования на мышах не выявили развития карцином, однако при этом отмечалась дозозависимая фолликулярная гиперплазия щитовидной железы. Такие эффекты на щитовидную железу у крыс и мышей, возможно, были обусловлены влиянием амиодарона на синтез и/или высвобождение гормонов щитовидной железы. Эти данные имеют низкую значимость для применения препарата для людей.

Показания

Таблетки Кордарон применяют для:

предупреждения рецидива желудочковой и наджелудочковой пароксизмальной тахикардии, суправентрикулярной тахикардии и фибрилляции желудочков;
лечения суправентрикулярной тахикардии с целью уменьшения трепетания или фибрилляции предсердий;
терапии ишемической болезни сердца;
лечения заболеваний, сопровождающихся дисфункцией левого желудочка.

Раствор Кордарон используют в тех случаях, когда необходимо срочно достичь антиаритмического эффекта или пациент не имеет возможности принимать внутрь таблетки.

Противопоказания

Вне зависимости от формы выпуска лекарство Кордарон запрещено принимать в следующих случаях:

гиперчувствительность к йоду или компонентам препарата;
тяжелая артериальная гипотензия;
синусовая брадикардия, синоатриальная блокада, за исключением случаев наличия имплантированного кардиостимулятора;
гипокалиемия;
гипертиреоз, поскольку возможно обострение заболевания на фоне приема амиодарона.
патологии щитовидной железы;
детский возраст до 3 лет;
II и III триместры беременности;
период лактации;
сосудистый коллапс;
синусовая брадикардия, синдром слабости синусового узла, нарушение проводимости из синоатриального узла в предсердия или атриовентрикулярной проводимости у пациентов без кардиостимулятора.

Исключение составляет реанимация пациентов с остановкой сердца на фоне фибрилляции желудочков, устойчивой к электроимпульсной терапии

При беременности тщательно сопоставляют пользу и риски. Использование Кордарона возможно только при нарушении ритма сердца, опасном для жизни.

Кордарон также нельзя применять вместе с медикаментами, способными провоцировать пируэтную тахикардию, в их числе антиаритмические препараты Iа и III класса (например, Гидрохинидин, Дофетилид, Соталол), Кобицистат, Телапревир, соединения мышьяка. Исключением являются нейролептики, противогельминтные средства и метадон.

Кордарон: инструкция по применению

Таблетки Кордарон обычно назначают по 1 шт. (200 мг) трижды в день курсом до 10 дней. При необходимости в первые дни применяют суточную дозу до 1000 мг (5 таблеток). Далее пациента переводят на поддерживающее лечение с минимальной дозой, которая будет давать желаемый эффект. Она определяется индивидуально, обычно это 100–400 мг в сутки, что соответствует 0,5–2 таблеткам.

Раствор Кордарон используют не в чистом виде — 1 ампулу Амиодарона разбавляют 250 мл раствора глюкозы 5%. Вводить препарат желательно через центральный венозный катетер. Но, когда проводятся реанимационные действия, разрешается введение через периферическую вену. Не смешивать с другими препаратами в одной инфузионной системе.

Купить Кордарон в таблетках и Кордарон в ампулах можно с помощью сайта МИС Аптека 9-1-1.

Особенности применения

Сердечные расстройства. Наблюдались случаи новой или обострения существующей аритмии. Может развиваться проаритмогенный эффект амиодарона, особенно при существовании факторов, способствующих пролонгации QT-интервала, таких как применение некоторых комбинаций лекарственных средств и наличие гипокалиемии. Риск возникновения индуцированной лечением желудочковой аритмии torsades de pointes при применении амиодарона ниже по сравнению с таким риском при применении других антиаритмических препаратов у пациентов с аналогичной степенью удлинения интервала QT.

Со стороны органов зрения. При снижении остроты зрения или нарушении его четкости следует немедленно провести полное офтальмологическое обследование с фундоскопией. Возникновение нейропатии зрительного нерва или неврита зрительного нерва, обусловленных амиодароном, требует отмены лечения амиодароном, поскольку продолжение лечения может привести к прогрессированию нарушений к слепоте.

Применение в период беременности или кормления грудью

Беременность. Исследования на животных не показали никаких тератогенных эффектов препарата, поэтому не предполагается возникновение каких-либо пороков развития у человека. На сегодняшний день вещества, вызывающие пороки развития у человека, продемонстрировали тератогенность у животных в должным образом контролируемых исследованиях у двух биологических видов опытных животных. С клинической точки зрения нет достаточного количества соответствующих данных для оценки возможного тератогенного действия амиодарона при его применении во время I триместра беременности. Применение этого лекарственного средства во время беременности противопоказано с ІІ триместра. Поскольку бензиловый спирт проникает через плацентарный барьер, беременным женщинам следует с осторожностью использовать растворы для инъекций.

Кормление грудью. Амиодарон и его метаболиты вместе с йодом экскретируются в декабре молоко в концентрациях выше их концентрации в плазме крови женщины. Из-за риска развития гипотиреоза у новорожденного кормление грудью противопоказано во время лечения амиодароном.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами

Не применимо.

Побочные действия

Чаще всего отмечаются следующие нежелательные реакции:

замедление ритма сердца;
притупление вкусовых ощущений, тошнота, рвота;
увеличение уровня печеночных ферментов в крови: острое поражение печени со значительным повышением уровня трансаминаз в сыворотке крови и/или желтухе, включая печеночную недостаточность, иногда летальную, что требует отмены препарата;
липидные отложения в наружном слое роговой оболочки глаза;
гипотиреоз проявляется классическими симптомами увеличения массы тела, повышенной чувствительности к холоду, апатии, сонливости. Четко выраженное повышение уровня ТТГ подтверждает этот диагноз. Нормальная функция щитовидки обычно восстанавливается постепенно в течение 1-3 месяцев после прекращения лечения; отмена препарата не обязательна. Если применение амиодарона имеет обоснованные показания, лечение можно продолжать в сочетании с заместительной терапией гормонами щитовидки с использованием L-тироксина, подбирая дозу в зависимости от уровня ТТГ;
хроническое поражение печени во время длительного лечения (при пероральном применении). Гистологическая картина соответствует псевдоалкогольному гепатиту. Поскольку клинические и лабораторные признаки выражены не четко (вариабельная гепатомегалия, повышение уровней трансаминаз в сыворотке крови в 1,5–5 раз превышает норму), показан регулярный мониторинг показателей функции печени. В случае повышения уровней трансаминаз в крови, даже умеренного, возникающего после лечения препаратом в течение более 6 месяцев, следует подозревать хроническое поражение печени. Клинические нарушения и отклонения лабораторных показателей от нормы обычно устраняются после отмены препарата, хотя в нескольких зарегистрированных случаях эти изменения были необратимы;
гиперчувствительность к ультрафиолету, пигментация кожи;
экстрапирамидные расстройства, нарушения сна.

Редко возможно усугубление аритмии, снижение массы тела. У некоторых пациентов развивается печеночная недостаточность, повышается концентрация креатинина.

Передозировка

Основной симптом передозировки — выраженная синусовая брадикардия. Нередко отмечается поражение печени. Возможен также приступ желудочковой тахикардии. Есть риск остановки сердца.

Лечение: промывание желудка, прием адсорбента, симптоматическая терапия.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами

Антиаритмические препараты. Многие антиаритмические препараты подавляют сердечный автоматизм, проводимость и сократимость миокарда. Одновременное применение антиаритмических средств, принадлежащих к разным классам, может обеспечить достижение благоприятного терапевтического эффекта, но чаще всего лечение такой комбинацией требует тщательного клинического мониторинга и контроля ЭКГ. Одновременное применение антиаритмических средств, которые могут привести к желудочковой тахикардии типа torsade de pointes (амиодарон, дизопирамид, хинидиновые соединения, соталол и другие), противопоказано. Одновременное применение антиаритмических средств одного и того же класса не рекомендовано кроме исключительных случаев, поскольку такое лечение увеличивает риск побочных эффектов со стороны сердца. Одновременное применение амиодарона с лекарственными средствами, оказывающими негативное инотропное действие, способствуют брадикардии и/или замедляют атриовентрикулярную проводимость, требует тщательного клинического мониторинга и контроля ЭКГ.

Стимулирующие слабительные средства. Повышенный риск желудочковых аритмий, особенно torsades de pointes (гипокалиемия является предрасполагающим фактором). Перед назначением лекарственного средства необходимо откорректировать гипокалиемию, а при лечении обеспечить мониторирование показателей ЭКГ и клинического состояния пациента и контроль уровня электролитов.

Фенитоин (путем экстраполяции – также фосфенитоин). Повышение концентрации фенитоина в плазме крови с признаками передозировки, особенно неврологическими (уменьшение метаболизма фенитоина в печени). Необходимы клиническое наблюдение, контроль концентрации фенитоина в плазме крови и, возможно, коррекция дозы.

Финголимод. Потенцирование эффектов замедления сердечного ритма с возможным летальным клиническим исходом. Это особенно актуально для бета-блокаторов, угнетающих адренергические компенсаторные механизмы. Необходимо тщательное клиническое наблюдение и непрерывное мониторирование ЭКГ в течение 24 ч после введения первой дозы.

Препараты наперстянки. Подавление автоматизма (выраженная брадикардия) и нарушение атриовентрикулярной проводимости. При применении дигоксина повышается его уровень в крови из-за снижения его клиренса. Необходим контроль ЭКГ и клиническое наблюдение, контроль уровня дигоксина в крови и при необходимости — корректировка доз дигоксина.

Дилтиазем для перорального применения. Риск брадикардии или атриовентрикулярной блокады, в частности, у больных пожилого возраста. Необходим контроль ЭКГ и клиническое наблюдение.

Субстраты Р-гликопротеина. Амиодарон является ингибитором Р-гликопротеина. Ожидается, что при одновременном применении с субстратами Р-гликопротеина будет увеличиваться их концентрация в крови.

Субстраты CYP3A4. Амиодарон является ингибитором фермента CYP3A4 и увеличивает концентрацию субстратов CYP3A4 в плазме крови, что может усиливать проявления токсичности этих субстратов.

Лидокаин. Риск повышения концентрации лидокаина в плазме крови, что может вызвать неврологические и кардиологические побочные реакции, из-за угнетения амиодароном метаболизма лидокаина в печени. Необходимы клиническое наблюдение и контроль ЭКГ, при необходимости контроль концентрации лидокаина в плазме крови и корректировка дозы лидокаина во время лечения амиодароном и после его отмены.

Такролимус. Повышение концентрации такролимуса в крови из-за угнетения его метаболизма амиодароном. Необходимо определить концентрацию такролимуса в крови, контроль функции почек и корректировку дозы такролимуса в течение одновременного применения с амиодароном и после его отмены.

Флекаинид (субстрат CYP2D6). Амиодарон повышает плазменную концентрацию флекаинида в результате ингибирования цитохрома CYP2D6. Поэтому дозу флекаинида необходимо корректировать.

Срок годности

Таблетки можно хранить 3 года, раствор — 2 года. Из аптек препарат отпускается по рецепту врача. Обновление официальной инструкции — в июле 2021 года.

Обратите внимание!

Описание препарата Кордарон на этой странице — упрощенная авторская версия сайта apteka911, созданная на основании инструкции/ий по применению. Перед приобретением или использованием препарата вы должны проконсультироваться с врачом и ознакомиться с оригинальной инструкцией производителя (прилагается к каждой упаковке препарата).

Информация о препарате предоставлена исключительно с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению. Только врач может принять решение о назначении препарата, а также определить дозы и способы его применения.

Кордарон: инструкции

Форма выпуска:

раствор для инъекций, 50 мг/мл № 6: по 3 мл в ампуле; по 6 ампул в полимерных ячейках в картонной коробке

Состав:

1 мл раствора содержит 50 мг гидрохлорида амиодарона

Производитель:

Франция

Форма выпуска:

таблетки по 200 мг; №30 (10х3): по 10 таблеток в блистере; по 3 блистера в картонной коробке; №30 (15х2): по 15 таблеток в блистере; по 2 блистера в картонной коробке

Состав:

1 таблетка содержит гидрохлорида амиодарона 200 мг

Производитель:

Венгрия

Состав:

1 таблетка содержит гидрохлорида амиодарона 200 мг

Производитель:

Франция

Динамика цен на «Кордарон табл. 200мг №30»

Кордарон цена в Аптеке 911

Название	Цена
Кордарон табл. 200мг №30	270.80 грн.
Кордарон р-р д/ин. 50мг/мл амп. 3мл №6	286.20 грн.

✅ Категория препаратов	Кордарон
✅ Количество препаратов в каталоге	2
✅ Средняя цена препарата	278.50 грн.
✅ Самый дешевый препарат	270.80 грн.
✅ Самый дорогой препарат	286.20 грн.

Искать в других регионах

Александрия
Белая Церковь
Борисполь
Боярка
Бровары
Васильков
Винница
Горишние Плавни (Комсомольск)
Днепр
Дрогобыч
Житомир
Запорожье
Ивано-Франковск
Измаил
Ирпень
Каменское (Днепродзержинск)
Кременчуг
Кривой Рог
Кропивницкий (Кировоград)
Лозовая
Лубны
Луцк
Львов
Мукачево
Николаев
Никополь
Новомосковск
Обухов
Одесса
Павлоград
Первомайск
Полтава
Ровно
Самбор
Смела
Сумы
Тернополь
Ужгород
Умань
Фастов
Харьков
Херсон
Хмельницкий
Червоноград
Черкассы
Чернигов
Черновцы
Черноморск

Источник

действующее вещество: амиодарон;

1 таблетка Кордарона содержит амиодарона гидрохлорида 200 мг

вспомогательные вещества: крахмал кукурузный, лактоза, магния стеарат, повидон, кремния диоксид коллоидный.

Антиаритмические препараты III класса. Код АТС С01B D01.

Профилактика рецидивов:

желудочковой тахикардии, которая представляет угрозу для жизни больного: лечение необходимо начинать в условиях стационара при наличии постоянного контроля за состоянием пациента;
симптоматической желудочковой тахикардии (документально подтвержденной), которая приводит к нетрудоспособности;
суправентрикулярной тахикардии (документально подтвержденной), что требует лечения, и в тех случаях, когда другие препараты не имеют терапевтического эффекта или противопоказаны;
фибрилляции желудочков.

Лечение суправентрикулярной тахикардии: замедление или уменьшение фибрилляции или трепетание предсердий.

Ишемическая болезнь сердца и / или нарушения функции левого желудочка (см. Раздел «Фармакологические»).

Синусовая брадикардия, синоатриальная блокада сердца при отсутствии эндокардиального кардиостимулятора (искусственного водителя ритма).

Синдром слабости синусового узла при отсутствии эндокардиального кардиостимулятора (риск остановки синусового узла).

Нарушение AV проводимости высокой степени при отсутствии эндокардиального кардиостимулятора. Нарушение функции щитовидной железы.

Повышенная чувствительность к йоду, амиодарона или к одной из вспомогательных веществ.

Комбинация с препаратами, способными вызывать пароксизмальную желудочковую тахикардию типа «torsades de pointes»:

антиаритмические средства Ia класса (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид),
антиаритмические средства III класса (соталол, дофетилида, ибутилид),
другие лекарственные средства, такие как соединения мышьяка, бепридил, цизаприд, дифеманил, доласетрон (внутривенно), эритромицин (внутривенно), мизоластин, винкамин (внутривенно), моксифлоксацин, спирамицин (в), торемифен, некоторые нейролептики (см. раздел « взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий »).

Начальное лечение. Рекомендуемая доза — по 200 мг (1 таблетка) 3 раза в сутки в течение 8-10 дней. В некоторых случаях для начального лечения используются более высокие дозы (4-5 таблеток в сутки), но всегда — в течение короткого периода времени и под ЭКГ-контроль.

Поддерживающее лечение. Следует применять минимально эффективную дозу. В зависимости от реакции больного на применение препарата поддерживающая доза может составлять от ½ таблетки в сутки (1 таблетка каждые 2 дня) до 2 таблеток в сутки.

Побочные эффекты классифицированы по системам органов и частоте возникновения:

очень часто (³ 10%); часто (³ 1%,

Источник

Формы выпуска

Показания для применения Кордарона

Режим дозирования

Противопоказания

Особенности Кордарона

Побочные действия

Взаимодействие с другими медикаментами и продуктами питания

Передозировка

Условия хранения

Используемая литература

Кордарон – основной антиаритмический препарат, который включен в рекомендации Европейского общества кардиологов для лечения сердечной недостаточности, восстановления синусового ритма и профилактики внезапной смерти. Отличается высокой эффективностью, особенно в случаях кардиальной патологии и аритмиях сердца.

Препарат был разработан в 1962 году и первые 10 лет использовался как антиангинальное средство для лечения стенокардии. Последующее изучение воздействия на сердечно-сосудистую систему перевело его в категорию и антиаритмических средств, применение которых показано при суправентрикулярных и желудочковых аритмиях.

Эффективность Кордарона обеспечивает амиодарон гидрохлорид. Это активное вещество представляет собой йодированную производную бензофурана и обладает антиангинальным, коронародилатирующим, альфа-, бета-адреноблокирующим и гипотензивным действием.

Средняя биодоступность амиодарона составляет 50%, облегчение наступает через 3–7 часов после приема, терапевтический эффект – в течение недели.

Формы выпуска

Препарат доступен в двух лекарственных формах, которые отличаются ценой:

таблетки 200 мг, 30 штук в упаковке
раствор для инъекций – Кордарон в ампулах по 3 мл, 6 штук в упаковке.

Обе формы представлены в ассортименте украинских аптек и находятся всегда в наличии.

Если одна таблетка содержит 200 мг амиодарона, то одна ампула – 150 мг из расчета, что в каждом миллилитре содержится 50 мг активного вещества.

Показания для применения Кордарона

При назначении как таблеток, так и внутривенных инъекций, учитывают диагноз и состояние больного.

Чаще всего таблетки назначают в двух случаях.

Для предупреждения рецидивов:

Желудочковой тахикардии, когда есть непосредственная угроза для жизни пациента. Причем прием начинают в стационаре под наблюдение врача.
Диагностированной симптоматической желудочковой тахикардии, которая приводит к потери трудоспособности.
Подтвержденной суправентрикулярной тахикардии, которая требует лечения или когда другие препараты оказались неэффективными или противопоказанными.
Фибрилляции желудочков.

Для лечения:

суправентрикулярной тахикардии;
ишемической болезни сердца или/и нарушений работы левого желудочка.

Основные показания Кордарона для внутривенного введения:

тахиаритмия, вызванная синдромом Вольфа-Паркинсона-Уайта;
тахикардия (наджелудочковая, узловая и желудочковая);
трепетание и фибрилляция предсердий, фибрилляция желудочков.
состояния, когда не могут быть использованы другие препараты.

Внутривенное введение Кордарона также выполняется, когда больной не может перорально принимать лекарство или необходим быстрый ответ на лечение.

Режим дозирования

Суточная доза зависит от лекарственной формы и цели терапии: начальной или поддерживающей.

Кордарон таблетки необходимо принимать следующим образом:

При начальной терапии – 1 таблетка (200 мг) 3 раза в день на протяжении 8–10 дней. Иногда доза может быть увеличена до 4-5 таблеток, но на более короткий срок и под контролем ЭКГ.
При поддерживающей терапии – от ½ до 2 таблеток в сутки в зависимости от состояния больного. В основном назначают минимально эффективную дозу, постоянно наблюдая за реакцией организма больного.

Внутривенное введение препарата имеет несколько особенностей:

концентрация средства в 500 мл должна быть не меньше двух ампул (300 мг);
разводить можно только в изотоническом растворе глюкозы (5%);
нельзя использовать для разведения натрий хлорид;
нельзя смешивать с другими препаратами в одной инфузионной системе;
препарат вводится через центральный венозный доступ;
введение через периферийный доступ возможно в крайних случаях: при проведении сердечно-легочной реанимации, остановке сердца.

Дозировка при внутривенном введении:

Начальное лечение – рассчитывается из показателей 5 мг средства на 1 кг массы тела. Вводится капельным путем в течение от 20 минут до 2-х часов, 2-3 раза в сутки.
Поддерживающее лечение – от 600 мг до 1,2 г в сутки, из расчета 10–20 мг/кг. Необходимая доза растворяется в 250 мл раствора глюкозы. Процедура повторяется на протяжении нескольких дней.

При этом состояние больного поддерживают с помощью таблеток Кордарон, которые он принимает с первого дня инфузионной терапии по 1 штуке 3 раза в сутки.

Препарат разрешен детям от 3 лет. Целесообразность применения и дозировку определяет врач.

Противопоказания

Препарат запрещен к применению при:

повышенной чувствительности к йоду, т.к. 200 мг амиодарона содержат 75 мг йода; а также амиодарону или вспомогательным веществам средства;
синусовой брадикардии, синоатриальной блокаде сердца, синдроме слабости синусового узла, нарушении атриовентрикулярной проводимости, если отсутствует кардиостимулятор;
гипертиреозе;
сосудистом коллапсе;
тяжелой форме артериальной гипотензии;
детям: недоношенным, новорожденным, до 3-лет;
беременности II и III триместра;
лактации.

Препарат нельзя совмещать с приемом:

антиаритмических средств I и III класса;
лекарств, содержащих соединения бепридила, мышьяка, цизаприда, циталопрама, дифеманила, доласетрона, домперидона, дронедорона, эритромицина, левофлоксцина и другие, полный перечень которых указан в инструкции Кордарона.

Важно! Препарат назначается только лечащем врачом после тщательной диагностики и документального подтверждения диагноза.

Особенности Кордарона

Несмотря на доказанную антиаритмическую активность лекарства, оно может вызвать негативную реакцию со стороны как сердечно-сосудистой системы, так и других органов.

Со стороны сердца: иногда наблюдается замедление частоты сокращений сердца, развитие AV-блокады I степени, появление новой аритмии или ухудшение текущей, тяжелая брадикардия.
Со стороны эндокринной системы: нарушение таких функции щитовидной железы, как поглощение радиоактивного йода, уровень белково-связанного йода.
Со стороны дыхательной системы: появление непродуктивного кашля или одышки.
Со стороны нервной и мышечной системы: могут возникнуть сенсорно-моторная или смешанная нейропатия, миопатия.
Со стороны органов зрения: снижение резкости и четкости картинки, что требует отмены препарата и прохождение офтальмологического обследования.

Прием препарата требует особого внимания, если одновременно принимается с лекарствами от вирусного гепатита С.

Не рекомендуется беременным женщинам, потому что содержит йод. Несмотря на то, что это не влияет на плод до 14 недели, препарат не назначают на ранних сроках во избежания негативного влияния на развитие будущего ребенка.

Амиодарон может оказывать влияние на скорость реакции и качество зрения. Поэтому его не рекомендуют принимать во время вождения автомобиля и управления приборами с точными механизмами.

Побочные действия

Наиболее часто негативные реакции проявляются со стороны зрения, щитовидной железы, кожных покровов, печени.

Реже – со стороны нервной, дыхательной и пищеварительной систем.

В случае появлений побочных эффектов прием препарата прекращают и обращаются к врачу, который либо корректирует дозу, либо назначает другое лекарство.

Взаимодействия с другими медикаментами и продуктами питания

Прежде чем купить Кордарон, следует помнить, что он по-разному проявляет себя в комбинации с большим количеством лекарств разного спектра действие. Поэтому его назначению предшествует тщательная диагностика организма и изучение анамнеза. Полный список лекарств и особенности их взаимодействия с препаратом указан в инструкции.

Передозировка

Случаи острой передозировки недостаточно задокументированы и полностью описаны. Известно, что может наблюдаться синусовая брадикардия, желудочковая аритмия и нарушения в работе печени.

Условия хранения

В недоступном для детей месте при температуре не выше 30°С.

Используемая литература

Нормативно-директивные документы МОЗ Украины
Единый справочник лекарств в Украине
Справочник лекарственных препаратов Компендиум

Обратите внимание!

Описание препарата Кордарон на этой странице – носит информационный характер и является упрощенной авторской версией сайта https://apteka.net.ua/ru. Целью размещения данной информации является ознакомление посетителя сайта с услугами, продуктами, информацией и другими материалами сети аптек «Бажаємо здоров’я» и «Аптека твоєї родини».

Самолечение может быть вредным для вашего здоровья. Рекомендуем перед покупкой и/или использованием препарата посетить врача и обязательно ознакомиться с инструкцией производителя.

Источник

Страна происхождения

Франция

Состав

Діюча речовина: amiodarone.

1 мл розчину містить 50 мг аміодарону гідрохлориду.

Допоміжні речовини: спирт бензиловий, полісорбат 80, вода для ін’єкцій.

Форма выпуска

№ 6: по 3 мл в ампуле; по 6 ампул в полимерных ячейках в картонной коробке.

Лекарственная форма

Раствор для инъекций.

Основные физико-химические свойства: прозрачная жидкость бледно-желтого цвета, практически свободная от суспендированных частиц.

Действующее вещество

АМИОДАРОН

Фармакодинамика

Антиаритмічні властивості. Збільшення третьої фази потенціалу дії без впливу на рівень або частоту підйому (клас ІІІ за класифікацією Vaughan Williams). Ізольоване збільшення третьої фази потенціалу дії відбувається за рахунок зниження току калію через калієвий канал, при цьому жодних змін не відбувається в роботі натрієвого та кальцієвого каналу.

Сповільнення серцевого ритму шляхом зменшення автоматизму синусового вузла. Атропін не виступає антагоністом цієї дії.

Неконкурентно блокує альфа- та бета-адренорецептори.

Уповільнює синоатріальну, передсердну та вузлову провідність, що відбувається інтенсивніше при наявності високої частоти серцевих скорочень.

Не впливає на шлуночкову провідність.

Збільшує рефрактерний період та зменшує збудливість міокарда на передсердному, вузловому та шлуночковому рівні.

Уповільнює провідність та подовжує рефрактерний період додаткових передсердно-шлуночкових шляхів.

Негативний інотропний ефект відсутній.

Серцево-легенева реанімація у разі зупинки серця, що пов’язана з фібриляцією шлуночків, резистентною до електроімпульсної терапії.

Безпека та ефективність внутрішньовенного введення аміодарону пацієнтам, у яких поза межами стаціонару виникала зупинка серця через шлуночкову фібриляцію, резистентну до електроімпульсної терапії, вивчали у двох подвійних-сліпих дослідженнях: дослідженні ARREST, у якому аміодарон порівнювали з плацебо, та дослідженні ALIVE, у якому аміодарон порівнювали з лідокаїном.

Первинною кінцевою точкою обох досліджень була кількість пацієнтів, які вижили до моменту госпіталізації для стаціонарного лікування.

Під час дослідження ARREST 504 пацієнти, які перенесли зупинку серця поза межами стаціонару внаслідок фібриляції шлуночків або шлуночкової тахікардії без пульсу, резистентної до трьох і більше дефібриляцій та введення адреналіну, були рандомізовані у 2 групи, в одній з яких пацієнтам швидко вводили у периферичну вену аміодарон у дозі 300 мг, розведений у 20 мл 5 % розчину глюкози (246 пацієнтів), а в іншій — плацебо (258 пацієнтів). Аміодарон статистично значущо збільшував шанси на успішне проведення реанімаційних заходів та госпіталізацію: серед 197 пацієнтів (39 %), які були живі на момент доставлення до лікарні, було 44 % пацієнтів із групи аміодарону порівняно з 34 % пацієнтів із групи плацебо (р=0,03).

Після поправки на інші прогностичні фактори результату лікування скориговане відношення шансів для показника виживаності до моменту надходження до лікарні для групи аміодарону порівняно з групою плацебо становило 1,6 (95 % довірчий інтервал: 1,1 — 2,4; р=0,02). У групі аміодарону порівняно з групою плацебо спостерігалась вища частота виникнення артеріальної гіпотензії (59 % порівняно з 48 %, р=0,04) та брадикардії (41 % порівняно з 25 %, р=0,004).

У ході дослідженні ALIVE 347 пацієнтів з фібриляцією шлуночків, резистентною до трьох і більше дефібриляцій, введення адреналіну та ще однієї дефібриляції, або з рецидивом фібриляції шлуночків після початково успішної дефібриляції рандомізували в групу отримання аміодарону (у дозі 5 мг/кг розрахункової маси тіла, розведених у 30 мл 5% розчину глюкози) та відповідного плацебо, що імітувало лідокаїн, або в групу отримання лідокаїну (1,5 мг/кг у концентрації 10 мг/мл) та відповідного плацебо, що імітувало аміодарон та містило той самий розчинник (полісорбат 80).

Аміодарон статистично значущо збільшував шанси на успішне проведення реанімаційних заходів та госпіталізацію у 347 пацієнтів, включених у дослідження: 22,8 % у групі аміодарону (41 пацієнт із 180) та 12 % у групі лідокаїну (20 пацієнтів із 167), p = 0,009. Після поправки на інші прогностичні фактори, що впливали на виживаність, скориговане відношення шансів для показника виживаності до моменту надходження до лікарні для групи аміодарону порівняно з групою лідокаїну становило 2,49 (95 % довірчий інтервал: 1,28 — 4,85; р=0,007). Між двома групами лікування не виявлено жодних відмінностей стосовно кількості пацієнтів, які потребували терапевтичних заходів з приводу брадикардії із застосуванням атропіну або з приводу зниженого артеріального тиску із застосуванням допаміну, а також відмінностей стосовно кількості пацієнтів, які отримували лідокаїн (додатково до лікування, призначеного в межах дослідження). Кількість пацієнтів, у яких після дефібриляції та введення досліджуваного препарату виникала зупинка серця, в групі лідокаїну (28,9 %) була статистично значущо більшою, ніж в групі аміодарону (18,4 %), р=0,04.

Фармакокинетика

Кількість внутрішньовенно введеного аміодарону в крові швидко знижується внаслідок насичення тканин та надходження його до рецепторів. Максимум активності досягається через 15 хвилин та знижується упродовж 4 годин.

Показания

Лечение препаратом следует начинать и, как правило, контролировать только в условиях стационара или под наблюдением специалиста. Кордарон для внутривенного введения предназначен только для лечения тяжелых нарушений ритма, которые не отвечают на другие способы лечения, или в случае, когда иные средства лечения не могут быть использованы.

Тахиаритмии, связанные с синдромом Вольфа-Паркинсона-Уайта.

Тахиаритмии всех типов, в том числе наджелудочковая, узловые и желудочковые тахикардии; трепетание и фибрилляция предсердий; фибрилляция желудочков; в случае, когда другие лекарственные средства не могут быть использованы.

Кордарон для внутривенного введения можно применять в случае, когда требуется быстрый ответ на лечение или когда невозможен пероральный прием препарата.

Противопоказания

Известная повышенная чувствительность к йоду, амиодарону или к другим компонентам препарата.

Синусовая брадикардия, синоатриальная блокада сердца при отсутствии ендокардіального кардиостимулятора (искусственного водителя ритма).

Синдром слабости синусового узла при отсутствии ендокардіального кардиостимулятора (риск остановки синусового узла).

Нарушение атриовентрикулярной проводимости высокой степени при отсутствии ендокардіального кардиостимулятора.

Нарушение функции щитовидной железы.

Сосудистая недостаточность (сосудистый коллапс).

Тяжелая артериальная гипотензия.

Детский возраст до 3 лет (наличие в составе бензилового спирта).

Беременность, кроме исключительных обстоятельств.

Период кормления грудью.

Біфасцикулярні и трифасцикулярні нарушения проводимости, кроме случаев, когда установлено ендокардіальний кардиостимулятор, который функционирует постоянно.

Внутривенное введение препарата противопоказано в случае артериальной гипотензии, тяжелой дыхательной недостаточности, кардиомиопатии или сердечной недостаточности.

Одновременное применение с препаратами, которые могут вызывать пароксизмальную тахикардию типа «torsades de pointes»:

· антиаритмические препараты Іа класса (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);

· антиаритмические препараты III класса (соталол, дофетилид, ибутилид);

· другие препараты, такие как соединения мышьяка, например, бепридил, цизаприд, дифеманил, доласетрон для внутривенного введения, эритромицин для внутривенного введения, мизоластин, моксифлоксацин, спирамицин для внутривенного введения, винкамин для внутривенного введения, тореміфен, некоторые нейролептики (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).

Эти противопоказания не касаются применения амиодарона для сердечно-легочной реанимации при остановке сердца, которая возникала вследствие фибрилляции желудочков и является резистентной к внешней электроимпульсной терапии.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами

Антиаритмічні препарати. Багато антиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може забезпечити досягнення сприятливого терапевтичного ефекту, але найчастіше лікування такою комбінацією потребує ретельного клінічного моніторингу та контролю ЕКГ. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes» (аміодарон, дизопірамід, хінідинові сполуки, соталол, бепридил та інші), протипоказане.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик побічних ефектів з боку серця.

Одночасне застосування з лікарськими засобами, які мають негативну інотропну дію, сприяють сповільненню серцевого ритму та/або сповільнюють атріовентрикулярну провідність, потребує ретельного клінічного моніторингу та контролю ЕКГ.

Лікарські засоби, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes». Цей серйозний тип аритмії може бути спричинений певними лікарськими засобами незалежно від того, чи мають вони антиаритмічну дію. Сприятливим фактором є гіпокаліємія, так само, як брадикардія або вроджене чи набуте існуюче подовження інтервалу QT.

До лікарських засобів, які можуть спричинити пароксизмальну тахікардію типу «torsade de pointes», належать, зокрема, антиаритмічні засоби класу Іа, класу ІІІ та деякі нейролептики. Для еритроміцину, спіраміцину та вінкаміну ця взаємодія реалізується лише при застосуванні їх внутрішньовенних лікарських форм.

Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких сприяє виникненню шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes», зазвичай протипоказане.

Проте метадон і деякі підгрупи препаратів є винятком із цього правила:

— протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) лише не рекомендовані до застосування разом із іншими засобами, що сприяють виникненню шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes»;

— нейролептики, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes», також не рекомендовані до застосування разом із іншими засобами, що сприяють виникненню шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes», але така комбінація не протипоказана.

Засоби, що спричиняють брадикардію. Більшість лікарських засобів можуть спричиняти брадикардію. Це стосується, зокрема, антиаритмічних засобів класу Іа, бета-блокаторів, деяких антиаритмічних засобів класу ІІІ, деяких блокаторів кальцієвих каналів, препаратів наперстянки, пілокарпіну та антихолінестеразних засобів.

Ризик розвитку вираженої брадикардії (додатковий ефект).

Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання). Лікарські засоби, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes» (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролептиків та метадону): антиаритмічні засоби класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід); антиаритмічні засоби класу ІІІ (дофетилід, ібутилід, соталол); інші лікарські засоби, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон для внутрішньовенного застосування, еритроміцин для внутрішньовенного застосування, мізоластин, вінкамін для внутрішньовенного застосування, моксифлоксацин, спіраміцин для внутрішньовенного застосування, тореміфен. Високий ризик розвитку шлуночкових аритмій, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes».

Ці протипоказання не стосуються застосування аміодарону під час проведення серцево-легеневої реанімації у разі зупинки серця, пов’язаної з фібриляцією шлуночків, за умови неефективності зовнішнього застосування електричного шоку.

Комбінації, які не рекомендується застосовувати (див. розділ «Особливості застосування»).

З циклоспорином. Підвищення концентрації циклоспорину в крові через зниження його метаболізму в печінці з ризиком розвитку нефротоксичності. Визначення концентрації циклоспорину в крові, контроль функції нирок та коригування дози під час лікування аміодароном.

Фторхінолони. Впродовж лікування аміодароном потрібно уникати застосування фторхінолонів.

З ін’єкційною формою дилтіазему. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо не можна уникнути застосування цієї комбінації, слід обов’язково забезпечити ретельний клінічний нагляд та постійне моніторування показників ЕКГ.

З ін’єкційною формою верапамілу. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо не можна уникнути застосування цієї комбінації, слід обов’язково забезпечити ретельний клінічний нагляд та постійне моніторування показників ЕКГ.

З антипаразитарними засобами, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes» (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокрема типу «torsades de pointes». За можливості слід відмінити один з цих двох препаратів. Якщо неможливо уникнути цієї комбінації, необхідно зробити попередню оцінку тривалості інтервалу QT перед призначенням та контролювати показники ЕКГ під час лікування.

З нейролептиками, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes»: амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, левопромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульприд, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол, тіоридазин, трифлуоперазин, вераліприд, флуфеназин. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема типу «torsade de pointes».

З метадоном. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема типу «torsade de pointes». Необхідний контроль ЕКГ та клінічний контроль.

Комбінації, які вимагають вжиття запобіжних заходів під час застосування.

З антикоагулянтами для перорального застосування. Посилення дії антикоагулянтів та збільшення ризику кровотечі через підвищення рівня антикоагулянтів у плазмі крові. Необхідний частіший контроль рівня протромбіну в крові та контроль МНС. Слід коригувати дозу антикоагулянту для перорального застосування як під час лікування аміодароном, так і протягом 8 днів після відміни препарату.

З бета-блокаторами, крім соталолу (протипоказана комбінація). Порушення скорочувальної здатності серця, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.

З бета-блокаторами у разі серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності серця з ризиком розвитку вираженої брадикардії. Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема типу «torsade de pointes». Необхідний регулярний контроль ЕКГ та клінічний спостереження.

З дабігатраном. Підвищення концентрації дабігатрану у плазмі крові з підвищенням ризику кровотечі. Клінічний моніторинг та коригування дози дабігатрану за необхідності, але не вище ніж 150 мг/добу. Оскільки аміодарон має тривалий період напіввиведення, то виникнення взаємодій можливе впродовж декількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні з субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їх концентрація у крові.

З препаратами наперстянки. Пригнічення автоматизму (виражена брадикардія) та порушення атріовентрикулярної провідності. Якщо застосовують дигоксин, підвищується його рівен у крові через зниження його кліренсу. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження, контроль рівня дигоксину в крові та у разі необхідності ? коригування доз дигоксину.

З дилтіаземом для перорального застосування. Ризик брадикардії або атріовентрикулярної блокади, зокрема серед хворих літнього віку. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.

З деякими макролідами (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes». Контроль ЕКГ та клінічне спостереження на тлі одночасного застосування цих препаратів.

З верапамілом для перорального застосування. Ризик брадикардії або атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.

Із засобами, що можуть спричиняти гіпокаліємію: діуретики (що спричиняють гіпокаліємію самі по собі або в комбінації з іншими препаратами), проносні засоби стимулюючої дії, амфотерицин В (для внутрішньовенного введення), глюкокортикоїди (для системного застосування), тетракозактид. Підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокрема типу «torsade de pointes» (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Перед призначенням лікарського засобу необхідно відкоригувати гіпокаліємію, а під час лікування ? забезпечити моніторування показників ЕКГ, вмісту електролітів та клінічне спостереження.

З лідокаїном. Ризик підвищення концентрації лідокаїну в плазмі крові, що може спричиняти неврологічні та кардіологічні побічні реакції, через пригнічення аміодароном метаболізму лідокаїну в печінці. Необхідні клінічне спостереження та контроль ЕКГ за потреби — контроль концентрації лідокаїну в плазмі крові та коригування дози лідокаїну під час лікування аміодароном та після його відміни.

З орлістатом. Ризик зниження концентрації аміодарону та його активних метаболітів у плазмі крові. Необхідні клінічне спостереження та за потреби — контроль ЕКГ.

З фенітоїном (шляхом екстраполяції — також із фосфенітоїном). Підвищення концентрації фенітоїну у плазмі крові з ознаками передозування, особливо неврологічними (зменшення метаболізму фенітоїну в печінці). Необхідні клінічне спостереження, контроль концентрації фенітоїну у плазмі крові та, можливо, корекція дози.

З симвастатином. Підвищений ризик розвитку побічних реакцій (що залежить від концентрації), таких як рабдоміоліз (через пригнічення метаболізму симвастатину у печінці, що зменшує рівень холестерину). Не слід перевищувати дозу симвастатину 20 мг на добу. Якщо ця доза не дає змоги досягнути терапевтичної мети, потрібно призначити інший статин, який не вступає в цей тип взаємодії.

З такролімусом. Підвищення концентрації такролімусу в крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Необхідне визначення концентрації такролімусу в крові, контроль функції нирок та коригування дози такролімусу протягом одночасного застосування з аміодароном та після його відміни.

З флекаїнідом. Аміодарон підвищує плазмову концентрацію флекаїніду внаслідок інгібування цитохрому CYP 2D6. Тому дозу флекаїніду необхідно коригувати.

Субстрати цитохрому P450 3A4. Коли такі лікарські засоби призначають на тлі застосування аміодарону, який є інгібітором CYP 3A4, можливі більш високі плазмові концентрації цих препаратів, що може призвести до зростання їхньої токсичності.

Фентаніл. Комбінація з аміодароном може обумовити посилення фармакологічних ефектів фентанілу та збільшити ризик прояву його токсичності.

Статини. Ризик прояву токсичності цих препаратів відносно м’язів підвищується за умов одночасного призначення аміодарону зі статинами, що метаболізуються CYP 3A4, такими як симвастатин, аторвастатин та ловастатин.

За необхідності застосування статинів разом з аміодароном рекомендується призначати статини, які не метаболізуються CYP 3A4.

Інші препарати, які метаболізуються під дією CYP3A4: лідокаїн, такролімус, силденафіл, триазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин.

Засоби, що викликають брадикардію. Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes». Клінічне спостереження та контроль ЕКГ.

Субстрати CYP 2C9. Аміодарон збільшує концентрації речовин, які є субстратами CYP 2C9, таких як варфарин або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P450 2C9.

Комбінації, які потребують особливої уваги.

З пілокарпіном. Ризик надмірної брадикардії (адитивні ефекти препаратів, що спричиняють брадикардію).

Під час лікування аміодароном рекомендується уникати застосування інгібіторів CYP3A4 (наприклад грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів).

Способы применения

КордаронO можна вводити тільки на ізотонічному (5 %) розчині глюкози.

Не розводити препарат ізотонічним розчином натрію хлориду, оскільки можливе утворення преципітату!

Не змішувати з іншими препаратами в одній інфузійній системі.

КордаронO для внутрішньовенного введення слід застосовувати лише тоді, коли є необхідне устаткування для моніторування серцевої функції, дефібриляції та кардіостимуляції.

КордаронO для внутрішньовенного введення можна застосовувати перед проведенням кардіоверсії постійним струмом.

Стандартна рекомендована доза препарату становить 5 мг/кг маси тіла, яка вводиться шляхом внутрішньовенної інфузії протягом часу від 20 хвилин до 2 годин. Препарат має вводитися у вигляді розчину, розведеного у 250 мл 5% розчину глюкози. Після цього може бути застосована повторна інфузія препарату у дозі до 1200 мг (приблизно 15 мг/кг маси тіла) у 5% розчині глюкозі об’ємом до 500 мл протягом 24 годин, при цьому швидкість інфузії необхідно коригувати залежно від клінічної відповіді пацієнта (див. розділ «Особливості застосування»).

У надзвичайно невідкладних клінічних ситуаціях лікарський засіб, на розсуд лікаря, може бути введений у вигляді повільної ін’єкції у дозі 150-300 мг у 10-20 мл 5% розчину глюкози протягом не менше ніж 3 хвилин. Після цього повторне введення препарату можна здійснювати не раніше, ніж через 15 хвилин. За пацієнтами, яким КордаронO для внутрішньовенного введення вводиться таким способом, необхідно здійснювати ретельний нагляд ? наприклад, у відділенні інтенсивної терапії (див. розділ «Особливості застосування»).

Переведення з внутрішньовенної терапії препаратом на пероральну терапію. Одразу ж після отримання належної відповіді на лікування необхідно одночасно розпочати пероральну терапію препаратом у звичайній навантажувальній дозі (тобто 200 мг тричі на добу). Після цього КордаронO для внутрішньовенного введення має бути поступово відмінений шляхом покрокового зниження дози.

Педіатрична популяція. Безпечність та ефективність аміодарону у дітей не визначені. Через вміст бензилового спирту аміодарон для внутрішньовенного введення протипоказаний у новонароджених дітей, немовлят та дітей віком до 3 років.

Пацієнти літнього віку. Як і в усіх інших пацієнтів, важливо застосовувати мінімальну ефективну дозу препарату. Хоча доказові дані на користь особливих вимог щодо дозування препарату в цій групі пацієнтів відсутні, ці пацієнти можуть бути більш схильними до розвитку брадикардії та порушень провідності при застосуванні занадто високої дози. Особливу увагу слід приділяти моніторуванню функції щитоподібної залози (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Серцево-легенева реанімація. Рекомендована доза препарату при фібриляції шлуночків / шлуночковій тахікардії з відсутністю пульсу, резистентній до дефібриляції, становить 300 мг (або 5 мг/кг маси тіла), що вводиться розведеною у 20 мл 5% розчину глюкози шляхом швидкої ін’єкції. Якщо фібриляція шлуночків зберігається, можна застосувати внутрішньовенне введення додаткових 150 мг (або 2,5 мг/кг маси тіла) препарату.

Діти. Безпека та ефективність аміодарону для дітей на сьогодні не оцінювалися, тому застосування цього препарату дітям не рекомендується. Ампули аміодарону для ін’єкційного введення містять бензиловий спирт. Існують повідомлення про випадки летального «синдрому задишки» («гаспінг-синдрому», gasping syndrome) у новонароджених після внутрішньовенного введення розчинів, які містять цей консервант. Симптоми цього ускладнення включають раптову появу задишки, артеріальної гіпотензії, брадикардії та розвиток серцево-судинного колапсу.

Передозировка

Информации относительно передозировки амиодарона при внутривенном введении не существует.

Возможно возникновение синусовой брадикардии, остановки сердца, желудочковой тахикардии, особенно пароксизмальной тахикардии типа «torsade de pointes», циркуляторной недостаточности и поражения печени.

Лечение должно быть симптоматическим. Учитывая кинетические свойства препарата, рекомендуется контроль функции сердца в течение длительного времени. Амиодарон и его метаболиты не подвергаются диализу.

Побочные действия

Побічні реакції класифіковані за класами систем органів та за частотою виникнення відповідно до таких критеріїв: дуже часто (? 10 %); часто (? 1 %, < 10 %); нечасто (? 0,1 %; < 1 %); рідко (? 0,01 %, < 0,1 %); поодинокі (< 0,01 %).

Порушення з боку крові та лімфатичної системи.

У пацієнтів, які приймають аміодарон, випадково виявляли гранульоми кісткового мозку. Клінічне значення цього невідоме.

Порушення з боку серця.

Часто: брадикардія.

Поодинокі: виникнення нової або погіршення перебігу існуючої аритмії, іноді з подальшою зупинкою серця. Виражена брадикардія, зупинка синусового вузла, яка потребує відміни аміодарону, особливо у пацієнтів з дисфункцією синусового вузла та/або пацієнтів літнього віку. Проаритмічний ефект.

Частота не відома: пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу «torsade de pointes».

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту.

Дуже часто: нудота.

Порушення загального стану та реакції у місці введення препарату.

Часто: можлива запальна реакція, зокрема флебіт поверхневих вен, у разі введення безпосередньо в периферичну вену; реакції у місці введення, зокрема біль, еритема, набряк, некроз, екстравазація, утворення інфільтрату, запалення, індурація шкіри, тромбофлебіт, целюліт, інфекції та порушення пігментації.

Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів.

Повідомлялося про ураження печінки, що діагностувалися за підвищеними рівнями трансаміназ у сироватці крові. Повідомлялося про нижчезазначені побічні явища.

Поодинокі: зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5-3 рази вище норми) на початку лікування, яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно; гостре ураження печінки з підвищенням рівня трансаміназ у сироватці крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді летальну, що вимагає відміни препарату.

Порушення з боку імунної системи.

Поодинокі: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичний шок.

Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними): повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку (набряк Квінке).

Ендокринні розлади.

Дуже часто: за відсутності яких-небудь клінічних ознак дисфункції щитовидної залози, певна «невідповідність» рівнів гормонів щитовидної залози (підвищений рівень Т4, нормальний або дещо зменшений рівень Т3) не вимагає відміни препарату.

Часто: гіпотиреоз проявляється класичними симптомами збільшення маси тіла, підвищеної чутливості до холоду, апатії, сонливості. Чітко виражене підвищення рівня ТТГ підтверджує цей діагноз. Нормальна функція щитовидної залози зазвичай відновлюється поступово протягом 1-3 місяців після припинення лікування; відміна препарату не обов’язкова: якщо застосування аміодарону має обґрунтовані показання, лікування можна продовжувати у комбінації із замісною терапією гормонами щитовидної залози з використанням L-тироксину, підбираючи дозу залежно від рівня ТТГ.

Гіпертиреоз діагностувати значно важче, оскільки його симптоматика є менш вираженою (невелике безпричинне зменшення маси тіла, зниження ефективності антиангінальної та/або антиаритмічної терапії). У пацієнтів літнього віку можуть виникати психічні симптоми або прояви у вигляді тиреотоксикозу. Діагноз підтверджується вираженим зниженням рівня високочутливого ТТГ. У цьому разі слід обов’язково відмінити аміодарон, через 3-4 тижні після чого зазвичай починається клінічне одужання. Потенційно летальні серйозні випадки потребують невідкладного початку належного лікування.

Якщо причиною для занепокоєння є тиреотоксикоз (як сам по собі, так і через його вплив на вразливу рівновагу міокарда), то з огляду на мінливу ефективність синтетичних антитиреоїдних препаратів можна однозначно рекомендувати лікування високими дозами кортикостероїдів (1 мг/кг) упродовж досить тривалого періоду (3 місяці). Повідомлялося про випадки гіпертиреозу, що виникали упродовж кількох місяців після відміни аміодарону.

Порушення з боку нервової системи.

Поодинокі: доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина головного мозку), головний біль.

Порушення з боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння.

Поодинокі: гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках з летальним наслідком, іноді у ранньому післяопераційному періоді (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню). У разі виникнення цієї побічній реакції слід розглянути можливість відміни аміодарону та з’ясувати доцільність призначення кортикостероїдів (див. розділ «Особливості застосування»). Бронхоспазм та/або апное у разі тяжкої дихальної недостатності, особливо у пацієнтів із бронхіальною астмою. Інтерстиціальна пневмопатія.

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини.

Поодинокі: надмірне потовиділення.

Частота невідома: кропив’янка.

Порушення з боку судин.

Часто: зазвичай помірне та нетривале зниження артеріального тиску. Надходили повідомлення про випадки вираженої артеріальної гіпотензії або судинного колапсу, зокрема, у разі передозування або після дуже швидкого введення.

Поодинокі: припливи жару.

Порушення з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.

Частота невідома: біль у спині.

Особые условия

Несумісність. Застосовувати тільки дозволені розчинники (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Застереження стосовно способу застосування.

Інфузія через центральні вени: тяжкі порушення ритму, коли пероральне застосування препарату неможливе, за винятком серцево-легеневої реанімації при зупинці серця, що виникала внаслідок фібриляції шлуночків та є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Ін’єкційний аміодарон слід вводити через центральні вени, оскільки введення через периферичні вени може спричинити місцеві реакції, такі як флебіт поверхневих вен. Ін’єкційний аміодарон необхідно вводити тільки у вигляді інфузії, оскільки навіть дуже повільна ін’єкція препарату може посилити прояви артеріальної гіпотензії, серцеву недостатність або тяжку дихальну недостатність (див. розділ «Побічні реакції»).

Серцево-легенева реанімація при зупинці серця, що виникала внаслідок фібриляції шлуночків та є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Введення через периферичні вени зазвичай не рекомендується через ризик виникнення гемодинамічних порушень (тяжка артеріальна гіпотензія, судинна недостатність). Інфузію через центральні вени слід застосовувати завжди, коли це можливо.

Рекомендується застосовувати центральний венозний катетер, за умови його наявності та готовності. В іншому разі препарат можна вводити через периферичні вени — найбільшу периферичну вену з максимальним кровотоком.

Не змішувати з іншими препаратами в одному шприці.

Слід якомога швидше забезпечити нагляд за хворим у відділенні інтенсивної терапії з постійним моніторингом артеріального тиску і показників ЕКГ.

Якщо терапію аміодароном необхідно продовжувати, його вводять у вигляді інфузії через центральні вени з постійним спостереженням за артеріальним тиском та ЕКГ.

Серцеві ефекти, пов’язані із застосуванням аміодарону. Спостерігалися випадки нової або загострення існуючої аритмії, що піддається лікуванню, які іноді були летальними (див. розділ «Побічні реакції»).

Аритмогенний ефект аміодарону слабкий або навіть менш виражений, ніж аритмогенний ефект більшості антиаритмічних засобів, і зазвичай проявляється при застосуванні певних комбінацій лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») або за умови порушення електролітної рівноваги.

Легеневі ефекти, пов’язані із застосуванням аміодарону. Спостерігалося кілька випадків інтерстиціальної пневмопатії при застосуванні ін’єкційного аміодарону. Поява задишки або сухого кашлю, як окремо, так і на тлі погіршення загального стану, вказує на можливість легеневої токсичності, наприклад інтерстиціальної пневмопатії, та потребує контролю за станом пацієнта за допомогою радіологічних методів обстеження (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно переглянути доцільність застосування аміодарону, оскільки інтерстиціальна пневмопатія, як правило, є оборотною за умови ранньої відміни аміодарону.

Крім того, у деяких пацієнтів, які лікувалися аміодароном, спостерігалися випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому безпосередньо після хірургічного втручання, тому під час штучної вентиляції легенів рекомендовано ретельно спостерігати за станом таких пацієнтів.

Печінкові ефекти, пов’язані із застосуванням аміодарону. Протягом 24 годин після початку застосування аміодарону для ін’єкційного введення може розвиватися важка, а іноді й летальна гепатоцелюлярна недостатність. На початку лікування і надалі протягом усього курсу лікування аміодароном рекомендовано регулярне моніторування функції печінки (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно зменшити дозу аміодарону або відмінити цей препарат, якщо рівні трансаміназ зростають більш ніж у три рази порівняно з нормальними значеннями цих показників.

Порушення електролітного балансу, особливо гіпокаліємія. Важливо враховувати ситуації, що можуть асоціюватися з гіпокаліємією і можуть спровокувати проаритмогенні ефекти. Гіпокаліємію слід усунути до застосування аміодарону.

За винятком екстрених ситуацій, ін’єкційний аміодарон необхідно застосовувати тільки в спеціалізованих відділеннях інтенсивної терапії за умови постійного моніторингу (ЕКГ, артеріальний тиск).

Анестезія. Перед хірургічним втручанням необхідно поінформувати анестезіолога про те, що пацієнт отримує аміодарон.

Тривале лікування аміодароном може підвищити ризик розвитку гемодинамічних побічних ефектів, пов’язаних із загальною або місцевою анестезією, таких як: брадикардія, артеріальна гіпотензія, зниження хвилинного об’єму серцевого викиду та порушення провідності.

Комбінації (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») з бета-блокаторами, крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація потребує застережень при застосуванні), верапамілом та дилтіаземом слід розглядати лише для запобігання шлуночковим аритміям, що загрожують життю, і для серцево-легеневої реанімації при зупинці серця внаслідок фібриляції шлуночків, яка є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Враховуючи вплив аміодарону на щитовидну залозу плода, цей препарат протипоказаний до застосування під час вагітності, за винятком випадків, коли користь його призначення переважає ризик, пов’язаний з ним.

Годування груддю. Аміодарон та його метаболіти разом з йодом екскретуються в грудне молоко у концентраціях, вищих, ніж їхні концентрації у плазмі жінки. Через ризик розвитку гіпотиреозу у новонародженого годування груддю протипоказане під час лікування аміодароном.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Згідно з інформацією з безпеки застосування аміодарону, немає підтверджень, що аміодарон може впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Особые условия хранения

Термін придатності. 2 роки.

Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Категорія відпуску. За рецептом.

Синоним

АМИОДАРОН, АЛЬДАРОН, АМИДАРОН, АМИОКОРДИН, АРИТМИЛ, КАРДИОДАРОН-ЗДОРОВЬЕ, КОРДАРОН, КОРДАРОН®, МИОРИТМИЛ®-ДАРНИЦА, ОПАКОРДЕН, СЕДАКОРОН

Инструкция, размещенная на данной странице, носит информационный характер и предназначена исключительно для ознакомительных целей. Не используйте данную инструкцию в качестве медицинских рекомендаций . Постановка диагноза и выбор методики лечения осуществляется только вашим лечащим врачом. Подробнее об Отказе от ответственности.

Источник

діюча речовина: аміодарон;

1 таблетка містить аміодарону гідрохлориду 200 мг;

допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, магнію стеарат, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний.

Лікарська форма

Таблетки

Основні фізико-хімічні властивості: круглі таблетки від білого до злегка кремового кольору, з розподільчою рискою та гравіюванням символу у вигляді серця та «200» з одного боку.

Фармакотерапевтична група

Антиаритмічні препарати ІІІ класу. Код АТХ С01B D01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Протиаритмічні властивості. Подовження фази 3 потенціалу дії міокарда, головним чином внаслідок інгібування калієвих каналів (клас III за класифікацією Воген-Вільямса).

Уповільнення серцевого ритму завдяки пригніченню автоматизму синусового вузла. Цей ефект не блокується атропіном.

Неконкурентна альфа- та бета-антиадренергічна дія.

Уповільнення синоатріальної, передсердної та вузлової провідності, яке стає більш вираженим при прискоренні серцевого ритму.

Відсутність змін з боку внутрішньошлуночкової провідності.

Збільшення рефрактерного періоду та зменшення збудливості міокарда на передсердному, вузловому та шлуночковому рівнях.

Уповільнення провідності та подовження рефрактерних періодів у додаткових атріовентрикулярних провідних шляхах.

Інші властивості. Зменшення споживання кисню через помірне зменшення периферичного опору судин та зменшення частоти серцевих скорочень.

Збільшення коронарного кровотоку завдяки прямій дії на гладенькі м’язи судин міокарда та підтримання серцевого викиду на тлі зниженого артеріального тиску і периферичного опору судин та при відсутності негативних інотропних ефектів.

Був виконаний метааналіз даних 13 проспективних, рандомізованих, контрольованих досліджень, у яких взяли участь 6553 пацієнти, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда (78 %) або хронічну серцеву недостатність (22 %).

Середня тривалість спостереження за пацієнтами була в діапазоні від 0,4 до 2,5 років. Середня добова підтримуюча доза препарату варіювала від 200 до 400 мг.

Цей метааналіз продемонстрував, що аміодарон статистично значущо знижує загальну кількість летальних випадків на 13 % (95 % ДІ: 0,78-0,99; p = 0,030) та летальних випадків спричинених порушеннями ритму на 29 % (95 % ДІ: 0,59-0,85; p = 0,0003).

Проте ці результати слід інтерпретувати з обережністю у зв’язку з гетерогенністю різних досліджень (відмінності пов’язані головним чином із включеними у дослідження популяціями, тривалістю періоду спостереження за пацієнтами, використаною методологією та результатами досліджень).

Відсоток пацієнтів, у яких була застосована відміна препарату, в групі прийому аміодарону був вищий (41 %), ніж у групі плацебо (27 %).

У 7 % пацієнтів, які приймали аміодарон, розвинувся гіпотиреоз, порівняно з 1 % у групі плацебо. Гіпертиреоз був діагностований у 1,4 % пацієнтів групи прийому аміодарону порівняно з 0,5 % у групі плацебо.

Інтерстиційна пневмопатія розвинулася у 1,6 % пацієнтів групи прийому аміодарону порівняно з 0,5 % у групі плацебо.

Педіатрична популяція. Серед дітей не проводилось жодних контрольованих клінічних досліджень. За даними літератури безпека застосування аміодарону досліджувалася серед 1118 дітей з різними типами аритмій.

У рамках клінічних досліджень серед дітей застосовували наступні дозування препарату:

навантажувальна доза: 10-20 мг/кг/добу впродовж 7-10 днів (тобто 500 мг/м²/добу в перерахуванні на площу поверхні тіла);
підтримуюча доза: повинна застосовуватись мінімальна ефективна доза; на підставі індивідуальної відповіді вона може коливатись у межах від 5 до 10 мг/кг/добу (тобто 250 мг/м²/добу в перерахуванні на площу поверхні тіла).

Фармакокінетика.

Аміодарон − сполука, для якої властиві повільне транспортування та висока тканинна афінність.

Його біодоступність при пероральному прийомі залежно від індивідуальних особливостей пацієнта може бути від 30 % до 80 % (у середньому – 50 %). Після одноразового прийому дози препарату максимальні концентрації в плазмі крові досягаються протягом 3-7 годин.

Терапевтична активність проявляється в середньому протягом одного тижня прийому препарату (від кількох днів до двох тижнів).

Період напіввиведення аміодарону тривалий та характеризується значною міжіндивідуальною варіабельністю (від 20 до 100 днів). Під час перших днів лікування препарат кумулюється у більшості тканин організму, особливо у жировій тканині. Елімінація розпочинається через кілька днів, і співвідношення надходження/виведення препарату досягає рівноваги протягом одного або кількох місяців, залежно від пацієнта.

Такі характеристики обґрунтовують застосування навантажувальних доз для швидкого досягнення рівня захоплення препарату тканинами, необхідного для прояву його терапевтичної активності.

Частина йоду відділяється від сполуки та виводиться із сечею у вигляді йодиду; при застосуванні аміодарону в добовій дозі 200 мг виведення йоду становить 6 мг/24 години. Решта сполуки і, відповідно, більша частина йоду екскретуються з калом після печінкового транспорту.

Оскільки із сечею елімінується незначна кількість препарату, пацієнтам із нирковою недостатністю можна застосовувати звичайні дози.

Після відміни препарату його елімінація продовжується протягом кількох місяців. Слід зазначити, що залишкова активність препарату може виявлятися протягом періоду часу від 10 днів до 1 місяця.

Аміодарон головним чином метаболізується за участю цитохрому CYP3A4, а також за участю цитохрому CYP2C8. Аміодарон та його метаболіт, дезетиламіодарон, в умовах in vitro є потенційними інгібіторами цитохромів CYP1A1, CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4, CYP2A6, CYP2B6 та CYP2C8. Аміодарон та дезетиламіодарон можуть також інгібувати функцію транспортних білків, таких як Р-глікопротеїн та органічний катіонний транспортер 2-го типу (OCT2). Результати одного дослідження свідчать про збільшення концентрації креатиніну на 1,1 % (субстрат OCT2).

Дані досліджень in vivo свідчать про взаємодію між аміодароном та субстратами CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та Р-глікопротеїну.

Педіатрична популяція. Серед дітей не проводилось жодних контрольованих клінічних досліджень. Наявні обмежені дані не свідчать про відмінність у фармакокінетичних параметрах між дорослими та дітьми.

Дані доклінічних досліджень. Результати 2-річного дослідження канцерогенності у тварин показали, що аміодарон призводить до збільшення кількості фолікулярних пухлин щитовидної залози (аденом і/або карцином) у тварин обох статей при клінічно значущих експозиціях.

Оскільки результати дослідження мутагенності були негативними, розвиток цього типу пухлин пояснюється швидше епігенетичним, а не генотоксичним механізмом.

Результати досліджень на тваринах не свідчать про розвиток будь-яких карцином, проте відзначалась дозозалежна фолікулярна гіперплазія щитовидної залози. Дані ефекти на щитоподібну залозу в тварин, можливо, були зумовлені впливом аміодарону на синтез і/або вивільнення тиреоїдних гормонів. Ці дані мають низьку значущість для застосування препарату у людей.

Профілактика рецидивів:

шлуночкової тахікардії, яка становить загрозу для життя хворого: лікування необхідно починати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю за станом пацієнта;
симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до непрацездатності;
суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), що потребує лікування, та у тих випадках, коли інші препарати не виявляють терапевтичного ефекту або протипоказані;
фібриляції шлуночків.

Лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.

Ішемічна хвороба серця та/або порушення функції лівого шлуночка (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця, за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятора.

Синдром слабкості синусового вузла (ризик зупинки синусового вузла), за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятора.

Тяжкі порушення атріовентрикулярної провідності, за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятора.

Гіпертиреоз, через можливе загострення при прийомі аміодарону.

Відома гіперчутливість до йоду, аміодарону або до однієї з допоміжних речовин.

Другий та третій триместри вагітності.

Період лактації.

Комбінація з препаратами, здатними викликати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsades de pointes» (за винятком протипаразитарних засобів, нейролептиків та метадону):

антиаритмічні засоби Ia класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
антиаритмічні засоби III класу (соталол, дофетилід, ібутилід);
інші лікарські засоби, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон в/в, домперидон, дронедарон, еритроміцин в/в, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин в/в, тореміфен, вінкамін в/в (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
телапревір;
кобіцистат.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії

Антиаритмічні препарати.

Багато антиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може бути корисним, але найчастіше лікування такою комбінацією потребує ретельного клінічного та ЕКГ моніторування. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які можуть індукувати виникнення «torsades de pointes» (таких як аміодарон, дизопірамід, хінідинові сполуки, соталол та інші), протипоказане.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик виникнення кардіальних побічних ефектів.

Одночасне застосування аміодарону з лікарськими засобами, які чинять негативну інотропну дію, сприяє брадикардії та/або уповільнює атріовентрикулярну провідність, тому потребує ретельного клінічного та ЕКГ моніторування.

Лікарські засоби, що можуть індукувати розвиток «torsades de pointes».

Ця серйозна аритмія може бути індукована деякими лікарськими засобами, незалежно від того, чи належать вони до антиаритмічних препаратів, чи ні. Сприятливими факторами є гіпокаліємія (див. підрозділ «Препарати, що знижують вміст калію»), брадикардія (див. підрозділ «Препарати, що уповільнюють серцевий ритм») або вроджене чи набуте попередньо існуюче подовження інтервалу QT.

До лікарських засобів, які можуть обумовлювати розвиток «torsades de pointes», належать, зокрема, антиаритмічні препарати Ia і III класів та деякі нейролептики. Для доласетрону, еритроміцину, спіраміцину та вінкаміну така взаємодія виникає тільки при застосуванні лікарських форм для внутрішньовенного введення.

Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких є препаратом, що сприяє виникненню «torsades de pointes», зазвичай протипоказане.

Проте метадон, протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) та нейролептики, застосування яких вважається абсолютно необхідним, не протипоказані, але не рекомендуються до застосування одночасно з іншими засобами, що сприяють виникненню «torsades de pointes».

Препарати, що уповільнюють серцевий ритм.

Багато лікарських засобів можуть обумовлювати брадикардію, зокрема, антиаритмічні препарати Ia класу, бета-блокатори, деякі антиаритмічні препарати III класу, деякі блокатори кальцієвих каналів, препарати наперстянки, пілокарпін та антихолінестеразні препарати.

Ефекти аміодарону на інші лікарські засоби.

Аміодарон і/або його метаболіт, дезетиламіодарон, інгібують CYP1A1, CYP1A2, CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та P-глікопротеїн та можуть збільшувати експозицію їхніх субстратів. Враховуючи довгу тривалість ефекту аміодарону, такі взаємодії можуть спостерігатись впродовж кількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Ефекти інших лікарських засобів на аміодарон.

Інгібітори CYP3A4 та CYP2C8 потенційно можуть пригнічувати метаболізм аміодарону і, таким чином, збільшувати його експозицію.

Інгібітори CYP3A4 (наприклад, грейпфрутовий сік та деякі лікарські засоби), як правило, не слід застосовувати під час лікування аміодароном.

Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання»).

Лікарські засоби, які можуть індукувати виникнення «torsades de pointes» (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролептиків та метадону; див. підрозділ «Не рекомендовані комбінації»):

антиаритмічні засоби Ia класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
антиаритмічні засоби III класу (дофетилід, ібутилід, соталол);
інші лікарські засоби, такі як: сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон в/в, домперидон, дронедарон, еритроміцин в/в, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, вінкамін в/в, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин в/в, тореміфен.

Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes».

Телапревір. Розлади автоматизму та провідності кардіоміоцитів із ризиком виникнення надмірної брадикардії

Кобіцистат. Є ризик збільшення частоти аміодарон-індукованих побічних ефектів внаслідок зниження метаболізму.

Не рекомендовані комбінації (див. розділ «Особливості застосування»).

Софосбувір. Одночасне застосування аміодарону з лікарськими засобами, які містять софосбувір, може спричинити тяжку симптоматичну брадикардію. Слід застосовувати лише у разі відсутності альтернативних методів лікування. Ретельний моніторинг рекомендований при одночасному застосуванні цих лікарських засобів (див. розділ «Особливості застосування»).

Субстрати CYP3A4. Аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрації субстратів CYP3A4 в плазмі крові, що призводить до потенційного збільшення токсичності цих субстратів.

Циклоспорин. Збільшення сироваткових концентрацій циклоспорину через зниження його метаболізму в печінці, із ризиком прояву нефротоксичних ефектів.

Під час лікування аміодароном слід проводити кількісне визначення концентрацій циклоспорину в крові, моніторування ниркової функції та коригування дози циклоспорину.

Дилтіазем для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.

Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, слід здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервне моніторування ЕКГ.

Фінголімод. Потенціювання індукованих брадикардією ефектів, можливо з летальним наслідком. Особливо це актуально для бета-блокаторів, які інгібують механізми адренергічної компенсації. Після застосування першої дози препарату повинен здійснюватись клінічний нагляд та безперервний моніторинг ЕКГ впродовж 24 годин.

Верапаміл для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.

Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервне моніторування ЕКГ.

Протипаразитарні препарати, які можуть індукувати «torsades de pointes» (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes». Якщо можливо, слід відмінити один із двох препаратів. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо виконати попередню оцінку інтервалу QT та здійснення моніторування ЕКГ.

Нейролептики, які можуть індукувати «torsades de pointes» (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Метадон. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Фторхінолони, за винятком левофлоксацину та моксифлоксацину (протипоказані комбінації). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Стимулюючі послаблюючі засоби. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії torsades de pointes (при цьому провокуючим фактором виступає гіпокаліємія). Перед застосуванням препарату потрібно провести корекцію будь-якої гіпокаліємії та здійснювати моніторинг ЕКГ та клінічний нагляд разом із контролем рівнів електролітів.

Фідаксоміцин. Підвищення концентрацій фідаксоміцину в плазмі крові.

Комбінації, які вимагають запобіжних заходів при застосуванні.

Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні із субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їх концентрація у крові.

Препарати наперстянки. Пригнічення автоматизму (надмірна брадикардія) та порушення атріовентрикулярної провідності.

При застосуванні дигоксину спостерігається збільшення рівня дигоксину в крові через зменшення кліренсу дигоксину, що потребує моніторування ЕКГ та клінічного стану. Якщо необхідно, слід моніторувати рівень дигоксину в крові та коригувати дозу дигоксину.

Дабігатран. Збільшення плазмових концентрацій дабігатрану з підвищенням ризику геморагічних явищ. Якщо дабігатран застосовується після проведення хірургічного втручання, потрібно проводити клінічне моніторування та коригування дози дабігатрану за необхідності, але не вище за 150 мг/добу.

Оскільки аміодарон має тривалий період напіввиведення, то виникнення взаємодій може спостерігатися впродовж декількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Субстрати CYP 2C9. Аміодарон збільшує плазмові концентрації речовин, які є субстратами CYP 2C9, таких як антагоністи вітаміну К або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P450 2C9.

Антагоністи вітаміну К. Посилення ефектів антагоністів вітаміну К та підвищення ризику кровотечі. Моніторинг міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) повинен здійснюватись більш часто. Дозу антагоніста вітаміну К слід коригувати під час лікування аміодароном та впродовж 8 днів після завершення лікування.

Фенітоїн (шляхом екстраполяції – також і фосфенітоїн). Збільшення плазмових концентрацій фенітоїну з ознаками передозування, особливо неврологічними ознаками (пригнічення метаболізму фенітоїну в печінці). Слід проводити клінічний моніторинг, моніторування концентрацій фенітоїну в плазмі крові та, якщо необхідно, коригувати дозу фенітоїну.

Субстрати CYP2D6:

;Флекаїнід. Аміодарон підвищує плазмові концентрації флекаїніду шляхом інгібування цитохрому CYP2D6. Тому слід проводити корекцію дози флекаіниду.

Субстрати CYP3A4: аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрацію в плазмі субстратів даного цитохрому, як результат − підвищує токсичну дію цих субстратів.

;Статини (симвастатин, аторвастатин, ловастатин). При одночасному застосуванні аміодарону та статинів, які метаболізуються за допомогою CYP3A4, таких як симвастатин, аторвастатин та ловастатин, підвищується ризик виникнення м’язової токсичності (наприклад, рабдоміоліз). При одночасному застосуванні з аміодароном рекомендовано застосовувати статини, які не метаболізуються за допомогою CYP3A4.

Інші лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP3A4 (лідокаїн, сиролімус, такролімус, силденафіл, мідазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин, тріазолам). Аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрації цих молекул в плазмі крові, що призводить до потенційного підвищення їхньої токсичності.

Лідокаїн. Ризик збільшення плазмових концентрацій лідокаїну, який може призвести до неврологічних та кардіальних побічних ефектів внаслідок пригнічення аміодароном печінкового метаболізму. Слід проводити клінічне та ЕКГ моніторування, а також, при необхідності, кількісне визначення плазмових концентрацій лідокаїну. У разі необхідності – коригування дози лідокаїну на тлі лікування аміодароном та після його відміни.

Такролімус. Збільшення концентрацій такролімусу в крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Слід проводити кількісне визначення концентрацій такролімусу у крові, моніторування функції нирок та коригування дози такролімусу при одночасному його застосуванні з аміодароном та після відміни останнього.

Бета-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні). Порушення автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Рекомендовано ЕКГ та клінічне моніторування.

Бета-блокатори, які застосовуються з приводу серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності міокарда з ризиком надмірної брадикардії. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes». Рекомендовано регулярне клінічне та ЕКГ моніторування.

Есмолол. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Рекомендовано ЕКГ та клінічне моніторування.

Дилтіазем для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії або атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Рекомендовано ЕКГ та клінічне моніторування.

Верапаміл для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Рекомендовано ЕКГ та клінічне моніторування.

Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes». Рекомендовано ЕКГ та клінічне моніторування на тлі одночасного застосування цих препаратів з аміодароном.

Препарати, що знижують вміст калію: діуретики, що знижують вміст калію (ізольовано або у комбінації), стимулюючі проносні, амфотерицин В (при в/в введенні), глюкокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид.

Збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes» (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Необхідно усунути гіпокаліємію до призначення лікарського засобу та здійснювати моніторування ЕКГ, вмісту електролітів та клінічне моніторування.

Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes». Рекомендовано клінічне та ЕКГ моніторування.

Орлістат. Ризик зменшення плазмових концентрацій аміодарону та його активного метаболіту. Рекомендовано клінічне моніторування та, при необхідності, моніторування ЕКГ.

Тамсулозин. Ризик посилення небажаних ефектів, зумовлених тамсулозином, внаслідок пригнічення його метаболізму в печінці. Слід проводити клінічний моніторинг та, у випадку необхідності, потрібно провести корекцію дози тамсулозину під час лікування інгібітором ферменту та після припинення його застосування.

Вориконазол. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії «torsades de pointes», оскільки може відзначатись зниження метаболізму аміодарону. Потрібно здійснювати клінічний нагляд та моніторинг ЕКГ та, у випадку необхідності, провести корекцію дози аміодарону.

Комбінації, які потребують особливої уваги.

Пілокарпін. Ризик розвитку надмірної брадикардії (адитивні ефекти препаратів, які уповільнюють серцевий ритм).

Особливості щодо застосування

Ефекти з боку серця. До початку застосування препарату необхідно зробити ЕКГ

У пацієнтів літнього віку на тлі прийому препарату може посилюватися сповільнення частоти серцевих скорочень.

Аміодарон індукує зміни ЕКГ. Ці зміни включають подовження інтервалу QT внаслідок подовженої реполяризації, з можливою появою зубця U. Це є ознакою терапевтичної дії препарату, а не його токсичності.

Виникнення на тлі лікування АV-блокади II або III ступеня, синоатріальної блокади або біфасцикулярної блокади вимагає відміни препарату. Розвиток АV-блокади I ступеня вимагає посилення нагляду за пацієнтом.

Повідомлялося про випадки появи нової аритмії або погіршення вже існуючої аритмії, яку лікують (див. розділ «Побічні реакції»).

Такий проаритмогенний ефект може спостерігатись особливо за наявності факторів, які сприяють подовженню інтервалу QT, зокрема застосування певних комбінацій лікарських засобів та гіпокаліємія (див. розділи «Побічні реакції» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Ризик появи індукованої прийомом лікарських засобів тахікардії torsades de pointes при застосуванні аміодарону вважається нижчим порівняно з іншими антиаритмічними препаратами у пацієнтів з однаковим ступенем подовження інтервалу QT.

Порушення з боку щитовидної залози. Цей лікарський засіб містить йод, у зв’язку з чим впливає на результати деяких показників функції щитовидної залози (поглинання радіоактивного йоду, рівні білково-зв’язаного йоду). Але показники функції щитовидної залози T3, T4, високочутливий аналіз на ТТГ залишаються інтерпретованими.

Аміодарон може обумовлювати порушення функції щитовидної залози, особливо у пацієнтів із дисфункцією щитовидної залози в анамнезі. Кількісне визначення вмісту ТТГ рекомендоване у всіх пацієнтів перед початком застосування препарату, а потім регулярно під час лікування та протягом кількох місяців після відміни препарату, а також у випадку клінічної підозри на дисфункцію щитовидної залози (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення з боку легень. Поява задишки або непродуктивного кашлю, як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану, має розглядатися як можлива ознака легеневої токсичності препарату, наприклад, розвитку інтерстиціального пневмоніту, та вимагає рентгенологічного обстеження пацієнта (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення з боку печінки. Регулярне моніторування функції печінки рекомендоване на початку прийому препарату, далі періодично протягом лікування аміодароном (див. розділ «Побічні реакції»).

Нервово-м’язові порушення. Аміодарон може спричиняти периферичну сенсорно-моторну або змішану нейропатію і міопатію (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення з боку органів зору. При виникненні нечіткості зору або зниження гостроти зору необхідно негайно виконати повне офтальмологічне обстеження, у тому числі офтальмоскопію. Розвиток нейропатії або невриту зорового нерва, обумовлених аміодароном, вимагає відміни препарату, оскільки продовження лікування може призвести до прогресування порушень до сліпоти («Побічні реакції»).

Тяжкі шкірні реакції. Можуть виникати небезпечні для життя або навіть летальні шкірні реакції, такі як синдром Стівенса–Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. У разі появи ознак або симптомів, що вказують на ці стани (наприклад, прогресуючий висип на шкірі з утворенням пухирів або ураженнями слизової оболонки), слід негайно припинити лікування аміодароном.

Тяжка брадикардія та порушення серцевої провідності. Спостерігалися випадки виникнення тяжкої, потенційно небезпечної для життя брадикардії та порушень провідності у пацієнтів, які приймали аміодарон у комбінації з софосбувіром та іншими противірусними препаратами прямої дії (ПППД) для лікування гепатиту С, такими як даклатасвір, симепревір або ледипасвір.

Брадикардія зазвичай виникала протягом періоду від декількох годин до декількох днів, проте спостерігалися випадки появи симптомів через довший час, здебільшого протягом 2 тижнів після початку противірусного лікування гепатиту С (ВГС).

Пацієнти, які отримують лікування препаратами, що містять софосбувір, повинні приймати аміодарон лише у разі непереносимості або протипоказання до інших антиаритмічних засобів.

Якщо одночасне застосування аміодарону з цими лікарськими засобами є необхідним, пацієнтам рекомендується кардіомоніторинг в умовах стаціонару протягом перших 48 годин одночасного застосування цих медичних препаратів, після чого необхідно здійснювати моніторинг амбулаторно або проводити самостійний моніторинг частоти серцевих скорочень щодня протягом щонайменше перших 2 тижнів лікування.

З огляду на тривалий час напіввиведення аміодарону кардіомоніторинг, описаний вище, також необхідно проводити пацієнтам, які припинили приймати аміодарон протягом останніх декількох місяців і мають розпочати лікування препаратами, що містять софосбувір, окремо або в комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії (ПППД).

Усі пацієнти, які зараз приймають або нещодавно приймали аміодарон у комбінації з лікарськими засобами, що містять софосбувір, повинні бути попереджені про симптоми брадикардії і порушень серцевої провідності, а також їм необхідно рекомендувати у разі виникнення таких симптомів негайно звернутися за медичною допомогою.

Порушення, пов’язані із взаємодіями з іншими лікарськими засобами. Комбінації (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») з такими препаратами, як:

бета-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні),
верапаміл та дилтіазем

слід розглядати лише для профілактики небезпечних для життя шлуночкових аритмій.

Одночасне застосування аміодарону не рекомендується з наступними лікарськими засобами:

циклоспорин, дилтіазем (для ін’єкцій) або верапаміл (для ін’єкцій), деякі протипаразитарні засоби (галофантрин, люмефантрин та пентамідин), деякі нейролептики (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол), фторхінолони (за винятком левофлоксацину та моксифлоксацину), стимулюючі послаблюючі засоби, метадон або фінголімод (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Порушення, пов’язані з допоміжними речовинами. Цей лікарський засіб містить лактозу, тому не рекомендований до застосування пацієнтам із непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози і галактози (рідкісні спадкові захворювання).

Електролітні порушення, особливо гіпокаліємія: важливо враховувати будь-яку ситуацію, при якій у пацієнта може бути ризик виникнення гіпокаліємії, оскільки гіпокаліємія може провокувати проаритмогенні ефекти. Гіпокаліємію необхідно усунути до початку застосування аміодарону.

Небажані ефекти, зазначені нижче, найчастіше пов’язані з надмірним прийомом лікарського засобу; їх можна уникнути або мінімізувати ретельним дотриманням мінімальної підтримуючої дози.

Під час лікування препаратом пацієнтам рекомендовано уникати сонячного опромінення або вживати захисні заходи проти сонячного опромінення.

Безпека та ефективність аміодарону у дітей не оцінювалися у контрольованих клінічних дослідженнях.

Через можливе підвищення порога дефібриляції та/або порога стимуляції у пацієнтів з імплантованими серцевими дефібриляторами або кардіостимуляторами необхідно перевіряти цей поріг до застосування аміодарону та кілька разів після початку його застосування, а також кожного разу при коригуванні дози препарату.

Анестезія. Анестезіолог має бути попереджений перед операцією про те, що пацієнт приймає аміодарон.

Побічні ефекти хронічного лікування аміодароном може посилювати гемодинамічний ризик, пов’язаний із загальною або місцевою анестезією. Ці ефекти включають, зокрема, брадикардію, артеріальну гіпотензію, зменшення серцевого викиду та порушення серцевої провідності.

Крім того, деякі випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому спостерігалися у ранньому післяопераційному періоді у пацієнтів, які отримували аміодарон. У зв’язку з цим рекомендовано здійснювати за такими пацієнтами ретельний нагляд під час штучної вентиляції легень (див. розділ «Побічні реакції»).

Трансплантація

У ретроспективних дослідженнях у реципієнтів трансплантата застосування аміодарону перед виконанням трансплантації серця було асоційоване з підвищенням ризику первинної дисфункції трансплантата (ПДТ).

ПДТ є небезпечним для життя ускладненням після трансплантації серця, яке проявляється у перші 24 години після трансплантації дисфункцією лівого шлуночка, правого шлуночка або обох шлуночків, для якої не може бути ідентифікована ніяка вторинна причина (див. розділ «Особливості застосування»). Тяжка ПДТ може бути необоротною.

Необхідно розглянути можливість якомога більш раннього призначення альтернативного антиаритмічного препарату перед трансплантацією пацієнтам, які очікують отримання серцевого трансплантата.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Слід врахувати можливість розвитку побічних реакцій з боку нервової системи та органів зору.

Початкове лікування. Звичайна рекомендована доза препарату – по 200 мг (1 таблетка) 3 рази на добу протягом 8-10 днів. У деяких випадках пацієнту можуть знадобитися більш високі дози (4-5 таблеток на добу), але завжди протягом короткого періоду часу та під електрокардіографічним контролем.

Підтримуюче лікування. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу, яка буде індивідуальною для кожного пацієнта, і може становити від ½ таблетки на добу (1 таблетка кожні 2 дні) до 2 таблеток на добу.

Діти. Безпека та ефективність застосування аміодарону у дітей не встановлені, тому застосування препарату дітям не рекомендується. Наявні наразі дані вказані в розділі «Фармакологічні властивості».

Побічні ефекти класифіковані за системою органів та частотою виникнення:

дуже часто (≥ 10 %); часто (≥ 1 %, < 10 %); нечасто (≥ 0,1 %, < 1 %); рідко (≥ 0,01 %, < 0,1%); дуже рідко (< 0,01 %), частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).

Розлади з боку органів зору.

Дуже часто. Мікродепозити у рогівці, майже у всіх дорослих осіб, зазвичай знаходяться у межах ділянки під зіницею, які не вимагають відміни аміодарону. У виключних випадках вони асоційовані з кольоровими гало в осліплюючому світлі або із затуманенням зору.

Мікродепозити у рогівці представляють собою складні ліпідні відкладення та завжди є повністю оборотними після відміни препарату.

Дуже рідко. Нейропатія зорового нерва (неврит зорового нерва), з нечіткістю та погіршенням зору, а також, за результатами огляду очного дна, з набряком соска зорового нерва, що може прогресувати до більш або менш тяжкого зниження гостроти зору. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом аміодарону на сьогоднішній день не встановлений. Проте у разі відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендовано відмінити аміодарон.

Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини.

Дуже часто. Фотосенсибілізація. Рекомендовано уникати впливу сонячного випромінювання (та ультрафіолетового випромінювання в цілому) під час лікування препаратом.

Часто. Пігментації шкіри синюшного або синюшно-сірого кольору, які виникають на тлі тривалого прийому високих добових доз препарату та повільно зникають після відміни препарату (протягом 10-24 місяців).

Дуже рідко. Еритема на тлі променевої терапії. Шкірні висипання, зазвичай неспецифічні. Ексфоліативний дерматит, хоча причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом препарату на сьогоднішній день чітко не встановлений. Алопеція.

Частота невідома: Екзема. Тяжкі, іноді смертельні, шкірні реакції, у тому числі токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) та синдром Стівенса-Джонсона. Бульозний дерматит. Синдром DRESS (медикаментозне висипання з еозинофілією та системною симптоматикою).

Ендокринні розлади.

Розлади з боку ендокринної системи.

Побічні ефекти з боку щитовидної залози.

Дуже часто. За винятком випадків, коли присутні клінічні ознаки дисфункції щитовидної залози, «не пов’язані з прийомом препарату» зміни з боку вмісту гормонів щитовидної залози у крові (збільшений рівень T4, нормальний або дещо зменшений рівень T3) не вимагають відміни препарату.

Часто. Гіпотиреоз обумовлює типові симптоми: збільшення маси тіла, непереносимість холоду, апатія, сонливість. Значне підвищення рівнів ТТГ підтверджує цей діагноз. Після припинення лікування препаратом нормальна функція щитовидної залози поступово відновлюється впродовж періоду від 1 до 3 місяців. Відміна препарату не обов’язкова: у випадку, коли застосування аміодарону необхідне, лікування цим препаратом можна продовжувати у комбінації із замісною гормональною терапією гормонами щитовидної залози із застосуванням левотироксину. Дози L-тироксину можуть бути відкориговані залежно від рівнів ТТГ.

Гіпертиреоз встановити важче: симптоматика менш виражена (незначне зменшення маси тіла, що не має причини, недостатня ефективність антиангінальних та/або антиаритмічних лікарських засобів); у пацієнтів літнього віку спостерігаються психічні симптоми, навіть тиреотоксикоз.

Значне зниження рівнів високочутливого ТТГ підтверджує цей діагноз. У такому випадку необхідно обов’язково відмінити аміодарон, чого, як правило, достатньо для настання клінічної нормалізації протягом 3-4 тижнів. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути летальними, необхідно невідкладно розпочати належну терапію.

У випадку, коли причиною проблем є тиреотоксикоз (як безпосередньо, так і через його вплив на уразливу рівновагу міокарда), варіабельність ефективності синтетичних антитиреоїдних препаратів обумовлює необхідність рекомендувати прийом високих доз кортикостероїдів (1 мг/кг) протягом достатньо тривалого періоду (3 місяців). Повідомлялося про випадки гіпертиреозу тривалістю до кількох місяців після відміни аміодарону.

Інші ендокринні розлади.

Дуже рідкісні випадки СНСАГ (синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону), особливо якщо аміодарон застосовують одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гіпонатріємію. Також див. «Результати досліджень».

Розлади з боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння.

Часто. Повідомлялося про випадки дифузного інтерстиціального або альвеолярного пневмоніту та облітеруючого бронхіоліту з пневмонією склеротичного типу, інколи з летальним наслідком. Поява задишки при фізичному навантаженні або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих із погіршенням загального стану (підвищена втомлюваність, зниження маси тіла та невелике підвищення температури тіла), потребує рентгенологічного обстеження та, при необхідності, відміни препарату, оскільки ці захворювання легень можуть призводити до легеневого фіброзу.

Рання відміна аміодарону, разом із призначенням терапії кортикостероїдами або без неї, призводять до поступового зникнення симптоматики. Клінічні ознаки зазвичай зникають протягом 3-4 тижнів; покращання рентгенологічної картини та легеневої функції відбувається повільніше (протягом кількох місяців).

Зафіксовано кілька випадків розвитку плевриту, зазвичай асоційованого з інтерстиційною пневмопатією.

Дуже рідко. Бронхоспазм у пацієнтів з гострою дихальною недостатністю, особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою. Гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках – з летальним наслідком, іноді у ранньому періоді після хірургічного втручання (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню) (див. розділ «Особливості застосування»).

Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними). Повідомлялося про випадки легеневої кровотечі, які у деяких випадках можуть маніфестувати кровохарканням. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані з пневмопатією, індукованою аміодароном.

Розлади з боку нервової системи.

Часто. Тремор або інша екстрапірамідна симптоматика. Порушення сну, в тому числі нічні жахи. Периферична сенсорно-моторна або змішана периферична нейропатія.

Нечасто. Міопатія. Периферична сенсорна, моторна або змішана нейропатія та міопатія можуть розвинутися через кілька місяців лікування, але іноді вони виникають через кілька років. Ці побічні явища, як правило, оборотні після припинення лікування. Проте одужання може бути неповним, дуже повільним та спостерігатися лише через кілька місяців після припинення прийому препарату.

Дуже рідко. Мозочкова атаксія. Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль. При виникненні ізольованого головного болю необхідно виконати обстеження для визначення її можливої причини.

Частота невідома:

Синдром паркінсонізму, паросмія.

Розлади з боку печінки та жовчовивідних шляхів.

Повідомлялося про випадки ураження печінки; ці випадки діагностувалися за підвищеними рівнями трансаміназ у сироватці крові. Повідомлялося про наступні побічні явища:

Дуже часто. Зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5-3 рази вище норми), яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно.

Часто. Гостре ураження печінки з підвищенням рівнів трансаміназ у сироватці крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді летальне, яке вимагає відміни препарату.

Дуже рідко. Хронічне ураження печінки, яке вимагає тривалого лікування. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольного гепатиту або цирозу печінки. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки не чітко виражені (варіабельна гепатомегалія, підвищення рівнів трансаміназ у крові у 1,5-5 разів більше від норми), показане регулярне моніторування функції печінки. У випадку підвищення рівнів трансаміназ у крові, навіть помірного, що виникає після прийому препарату протягом більш ніж 6 місяців, необхідно запідозрити розвиток хронічного ураження печінки. Ці клінічні та біологічні зміни зазвичай зникають після відміни препарату. Зафіксовано кілька оборотних випадків таких змін.

Розлади з боку серця.

Часто. Брадикардія, зазвичай помірна та дозозалежна.

Нечасто. Порушення провідності міокарда (синоатріальна блокада, АV-блокада різного ступеня).

Дуже рідко. Виражена брадикардія та, у виключних випадках, відмова синусового вузла, про які повідомлялося у кількох випадках (на тлі дисфункції синусового вузла, у пацієнтів літнього віку). Виникнення або погіршення існуючої аритмії, яка іноді супроводжується зупинкою серця.

Частота невідома. Пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу «torsade de pointes».

Розлади з боку травного тракту.

Дуже часто. Помірні розлади травлення (нудота, блювання, дисгевзія), які зазвичай виникають на початку лікування препаратом та зникають після зменшення його дози.

Частота невідома. Панкреатит/гострий панкреатит, сухість у роті, запори.

Розлади з боку молочних залоз та репродуктивної системи.

Дуже рідко. Епідидиміт. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом цього лікарського засобу на сьогоднішній день чітко не встановлений.

Частота невідома: зниження лібідо.

Розлади з боку судин.

Дуже рідко. Васкуліт.

Результати досліджень.

Рідко. Рідкісні випадки гіпонатріємії можуть свідчити про розвиток СНСАГ.

Дуже рідко. Ураження нирок з підвищенням рівнів креатиніну в сироватці.

Розлади з боку крові та лімфатичної системи.

Дуже рідко. Тромбоцитопенія.

Частота невідома: Нейтропенія, агранулоцитоз.

Розлади з боку імунної системи.

Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними). Зафіксовано випадки ангіоневротичного набряку та/або кропив’янки.

Загальні розлади.

Частота невідома. Зафіксовано випадки гранульоми, головним чином гранульоми кісткового мозку.

Порушення з боку обміну речовин і харчування

Частота невідома: Зниження апетиту.

Порушення психіки

Часто: зниження лібідо.

Частота невідома: Сплутаність свідомості, марення, галюцинації.

Порушення з боку скелетно-м’язової та сполучної тканини:

Частота невідома: червоний вовчак.

Травми, отруєння та ускладнення процедур.

Частота невідома: первинна дисфункція трансплантата після трансплантації серця, потенційно летальна (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливою процедурою. Це дає змогу продовжувати контролювати співвідношення користь/ризик для цього лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про усі підозрювані побічні реакції через національну систему фармаконагляду.

Випадки гострого передозування аміодарону при застосуванні внутрішньо недостатньо документовані. Зафіксовано кілька випадків виникнення синусової брадикардії, шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes», та ураження печінки. Лікування має бути симптоматичним. Враховуючи фармакокінетичний профіль цього препарату, рекомендоване моніторування стану пацієнта, особливо функції серця, протягом досить тривалого періоду.

Аміодарон та його метаболіти не виводяться за допомогою діалізу.

Вагітність. У дослідженнях на тваринах не було виявлено жодних тератогенних ефектів, тому не очікується ефектів мальформації у людей. На сьогоднішній день речовини, які спричиняють виникнення вад розвитку у людей, виявилися тератогенними у тварин під час добре проведених досліджень у двох видів.

Відповідних клінічних даних недостатньо для оцінки можливих тератогенних або фетотоксичних ефектів аміодарону при його введенні у лікувальних дозах у період 1 триместру вагітності.

Оскільки щитовидна залоза плода починає зв’язувати йод з 14 тижня, не очікується ніякого впливу на ембріональну щитовидну залозу, якщо препарат застосовувався до цього часу.

Надмірна кількість йоду, що надходить до організму при застосуванні даного лікарського засобу, в період прийому препарату може призвести до виникнення гіпотиреозу у плода або навіть до розвитку клінічної картини гіпотиреозу плода (розвиток зоба).

Враховуючи вплив аміодарону на щитовидну залозу плода, цей препарат протипоказаний з ІІ триместру вагітності.

Період годування груддю. Аміодарон та його метаболіти, разом із йодом, екскретуються в грудне молоко у більшій кількості, ніж він наявний у плазмі матері. Враховуючи ризик розвитку гіпотиреозу в немовляти, годування груддю протипоказане у період лікування аміодароном.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 ºС.

Упаковка

№ 30 (10хЗ): по 10 таблеток у блістері, по 3 блістери в картонній коробці.

№ 30 (15х2): по 15 таблеток у блістері, по 2 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Источник